Тіні минулого - Дроянда

Ліза та Дмитро отримали одну з найтемніших частин карти — старий підземний лабіринт під містом. Вхід до нього був прихований у дворі закинутої бібліотеки.

— Чудове місце для пастки, — пробурчав Дмитро, дивлячись на темний прохід.

— Але нам доведеться туди йти, — Ліза запалила ліхтарик. — На карті позначено, що тут зберігається щось важливе.

Вони обережно спустилися вниз. Повітря було вологим, а зі стін сочилася вода. Проходи були вузькими, і що глибше вони заходили, то сильніше здавалося, що хтось іде за ними.

— Ти це чуєш? — прошепотів Дмитро

Ліза кивнула.

— Відлуння… але воно якесь дивне.

Раптом вони почули голоси.

— Чому ти залишив нас?..

— Це твоя вина…

— Якщо б ти зробив інший вибір, все було б інакше…

Дмитро зупинився.

— Це… голоси з минулого?

Ліза схопила його за руку.

— Вони не справжні. Це драмети граються з нами.

— Але чому вони звучать так, ніби це… — Дмитро різко замовк.

Перед ними стояли їхні власні відображення — схожі, але не зовсім. Ліза побачила себе такою, якою була кілька років тому: в очах — біль втрати, на губах — слова, які вона не встигла сказати тим, кого більше не було поруч.

Дмитро побачив себе в моменті, коли він ухвалив рішення, про яке жалкував.

— Вони хочуть, щоб ми залишилися тут, — сказала Ліза. — Якщо ми не розберемося з тим, що нас тримає, ми не виберемося.

Дмитро стиснув кулаки.

— Я більше не боюся. Минуле не може змінитися.

— Але ми можемо змінитися, — додала Ліза.

Як тільки вони це сказали, тіні розсіялися. Лабіринт почав змінюватися. Вони побачили арку, крізь яку пробивалося світло.

— Це вихід, — сказала Ліза.

— І ми його знайшли самі, — відповів Дмитро.

Вони переступили поріг і знову опинилися в місті. На їхній карті з’явилася нова позначка.

— Схоже, ми не просто знайшли вихід, — Ліза показала на карту. — Ми знайшли шлях до наступного ключа.

Дмитро усміхнувся.

— Тоді нам пора рухатися далі.