Тіні минулого - Дроянда

Місто змінилося настільки, що здавалося чужим. Вулиці розтягувалися, провулки зникали, а дзеркала у вітринах магазинів більше не відображали людей — тільки темні силуети.

Анна першою усвідомила, що це пастка.

— Він хоче загнати нас у його світ, — прошепотіла вона.

Юан стояв поряд, спостерігаючи за ними.

— Вам треба зробити вибір, — сказав він. — Якщо підете далі, повернення може не бути.

— А якщо не підемо? — запитав Богдан.

Юан тільки гірко усміхнувся.

— Тоді місто втратить себе.

Драмети були повсюди. Вони не нападали, але їхні очі стежили за кожним рухом.

Вікторія відчувала, як щось невидиме намагається проникнути в її думки.

— Вони шукають наші спогади, — прошепотіла вона.

Ліза стиснула кулаки.

— Чому саме ми?

Юан подивився на неї довгим поглядом.

— Бо ви — останні, хто може зупинити його.

— І що нам робити? — Дмитро знервовано потирає скроні.

Юан провів рукою по повітрю, і перед ними з’явилася карта міста. Але це було не звичайне місто. На карті були позначені місця, яких не існувало в реальності.

— Це місця, де Сутінковий князь залишив свої відбитки. Вам потрібно знайти їх усі, перш ніж він зможе завершити перехід у наш світ.

— А якщо ми не встигнемо? — Орест стискає в руці той самий старовинний ключ.

Юан подивився на нього з темною тінню в очах.

— Тоді він стане частиною вас.

Анна, Вікторія, Богдан, Ліза, Дмитро та Орест розділилися. Кожен отримав свою частину карти, а Юан зник, залишивши їх самих.

Анна та Богдан першими дісталися позначеного місця — це був закинутий театр. Сцена була покрита пилом, але коли вони ступили всередину, завіса сама по собі піднялася.

— Нам це не подобається, — Богдан напружено оглядався.

Анна підійшла до середини сцени, і раптом тіні навколо почали рухатися. Вони утворювали фігури — чоловік у довгому плащі стояв перед ними.

— Ви прийшли… — прошепотіла тінь.

Богдан вихопив ліхтарик, але світло не розігнало темряву.

— Це спогад, — сказала тінь.

І раптом їх засмоктало всередину.

Анна та Богдан опинилися у тому ж театрі, але тепер він був живий. На сцені виступали актори, у залі сиділи глядачі. Але всі вони здавалися… неправильними. Очі в них були порожні, шкіра надто бліда.

— Ми в минулому? — Богдан стиснув руку Анни.

Раптом завіса розійшлася, і на сцену вийшов він —Сутінковий князь.

— Ласкаво просимо, — промовив він. — Драма тільки починається.