Тіні минулого - Дроянда

Темрява, що вирвалася з саркофага, була лише початком. Наступного дня місто почало змінюватися. Люди поводилися дивно, на вулицях лунали дивні голоси, а в повітрі відчувалася напруга.

— Ви помітили? — прошепотіла Ліза, дивлячись на натовп у центрі міста.

Серед людей стояли постаті, яких вони ніколи раніше не бачили. Високі, у темному одязі, їхні обличчя здавалися розмитими, наче тіні. Це були драмети – духи минулого, які жили між світом живих і мертвих.

Орест відчув, як його серце пришвидшило хід.

— Вони прийшли за нами, — тихо сказав він.

Серед драметів був один, що виділявся. Він виглядав майже як звичайна людина, тільки його очі сяяли сріблястим світлом.

— Моє ім'я Юан, — промовив він, підійшовши до Анни. — Ви розбудили те, що мало залишитися забутим.

— Ми не знали, що там, — відповів Дмитро, намагаючись приховати страх.

Юан уважно подивився на кожного з них.

— Драмети живуть тут століттями, приховані від людських очей. Але тепер баланс порушено. Ви випустили того, хто може зруйнувати цей світ.

— Кого? — запитала Вікторія.

Юан зробив крок уперед і прошепотів:

— Сутінкового князя.

Юан пояснив, що драмети – це істоти, які колись були людьми, але застрягли між світами через прокляття. Вони не можуть повністю жити серед людей, але й не можуть перейти далі. Їхня сила – у тінях, у спогадах, у минулому.

— Сутінковий князь хоче підкорити нас усіх. Він колись був одним із наших, але захотів влади над життям і смертю, — сказав Юан.

Богдан відчув холод на шкірі.

— І що нам робити?

Юан на мить задумався

— Грати за його правилами.

— Це пастка!

Юан усміхнувся.

— Завжди. Але якщо ви не навчитеся розуміти драметів, місто стане його тінню.

Наступної ночі місто змінилося. Ліхтарі мерехтіли, вулиці ставали довшими, двері, що раніше були зачинені, відкривалися в темні коридори. Драмети більше не ховалися.

Анна, Дмитро, Вікторія, Ліза, Орест і Богдан мали вирішити, на чиєму вони боці. Але головне – чи можуть вони довіряти Юану, чи він теж грає у свою гру?