Тіні минулого - Дроянда
Вікторія першою помітила, що з їхньою групою щось не так. Кожен почав бачити дивні сни – сцени з минулого, які вони не могли пояснити. Анні снилося, як вона стоїть у старовинному маєтку, а навколо чути голоси людей, що давно померли. Богдан бачив міст, збудований у 19 столітті, під яким темрява поглинала всіх, хто наважувався заглянути вниз.
Дмитро, найбільш скептичний з усіх, спочатку не вірив у ці знаки. Але коли Ліза знайшла у старій бібліотеці книгу з їхніми іменами, написаними століття тому, навіть він не зміг заперечити, що вони стали частиною чогось більшого.
Орест завжди відчував зв’язок із минулим, але тепер його сни ставали ще яскравішими. Він бачив чоловіка у чорному плащі, який щось шепотів на стародавній мові. Це були не просто видіння – Орест відчував, що ця постать знає про нього більше, ніж він сам.
Одного разу хлопець прокинувся зі старовинним ключем у руці. Він не знав, як той потрапив до нього, але Вікторія впізнала символи на ньому – це був знак роду, який колись правив містом. Їм потрібно було знайти двері, які цей ключ відкривав.
Старий будинок, який всі вважали проклятим, був єдиним місцем, де вони могли знайти відповіді. Анна, Ліза та Дмитро першими наважилися увійти. Темрява в будинку здавалася живою, а стіни шепотіли їхні імена. В одному з залів вони знайшли портрет чоловіка з тих самих видінь Ореста. Але головне – в його руці був той самий ключ.
Вікторія торкнулася картини, і раптом у кімнаті запалилося старе світло. Під підлогою відкрився люк. Богдан, не вагаючись, спустився вниз. Те, що вони побачили, змусило їх серця завмерти – величезний кам’яний саркофаг із написом:"Пробудження настане, коли прийдуть нащадки".
Як тільки Дмитро спробував торкнутися саркофага, по кімнаті розійшовся різкий звук. Світло згасло, і темрява ожила. Тіні почали рухатися, змінюючи форму, перетворюючись на постаті з минулого.
— Ми щось випустили, — прошепотіла Ліза.
Орест відчув холодний подих на потилиці. Він знав, що ця істота чекала їх століттями. І тепер вона нарешті вільна.
