Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Наука, Освіта » Міфи України - Т. Гуменюк

Міфи України - Т. Гуменюк

Читаємо онлайн Міфи України - Т. Гуменюк
й особиста фантазія укладача, то — в дусі тієї ж релігійно-поетичної творчості. Один раз занесене до книги, сказання легко поширювалося в середовищі, таким же чином настроєному, — надто в ті часи, коли канонічне й неканонічне ще мало розрізнялося. Дуже промовляло на користь апокрифів і те, що багато з них повторювало авторитетну форму книг самого Святого Письма. У надписах їхніх стояли священні імена (патріархи, Мойсей, Давид, Соломон, пророки, апостоли та ін.). Тон був біблійний і євангельський — та ж піднесена простота, те ж важливе пророче, іноді загадкове слово. Самі оповіді подавалися наче конче потрібним додатком до того, що не було доказане в біблійних книгах, і що було, одначе, сповнене величезного інтересу для віруючого, котрий природно прагнув ближче пізнати таємниці Божественного світоврядування. Там, де біблійна чи євангельська оповідь була стислою і де мимоволі виникало питання, апокриф з’являвся, щоб дорозповісти те, чого не було в священній книзі, і пропонував безліч найпринадливіших, часто разючих і звичайно наочних подробиць. Світотворення, доля перших людей, патріархів, царів іудейських викладені у Старому Заповіті дуже стисло, або залишали непояснени-ми багато питань, що хвилювали релігійну цікавість, — а старозавітні апокрифи докладно розповідали про Адама і Єву, їхнє гріхопадіння і вигнання з раю; розповідали про Еноха, Мельхиседека, Авраама, Мойсея, про царів Давида і Соломона. Старий Заповіт не говорив про те, як давні люди влаштовували своє життя, здобували перші знання, винаходили різні мистецтва, — про все це повідомляли «Мале Буття» і «Сказання про Адама і Єву». Не менше минувшини цікавили питання майбуття — і апокрифічні книги впевнено говорили про пришестя Месії, про майбутні часи, про блаженство праведників і страждання грішників («Сказання про праведного Еноха», «Одкровення Авраама», «Сходження Ісаї»). Уявлення про те перетворення, яке пов’язує Старий Заповіт з Новим, дало привід у сказанні «Про хресне древо» провести цілу історію цього древа з часів Адама до побудови Соломоном храму Єрусалимського і потім до самої Голгофи. Новозавітні апокрифи тоном цілковитої певності і нерідко з непідробною поезією повідомляють багато подробиць про дитинство Христа Спасителя і різні події Його земного життя («Євангелія» Іякова, Никодима, Хоми), про Пресвяту Богородицю та Її материнське заступництво за грішний рід людський перед Своїм Божественним Сином («Слово про Різдво Пресвятої Богородиці», «Слово Івана Богослова» та ін.). Історія апостолів також мала свої апокрифічні пам’ятки. Це — «Мандри апостольські», відомі в рукописах під заголовками: «Слово святих апостолів Петра, Андрія, Матвія, Рута і Олександра», «Діяння і муки апостолів Петра і Павла», «Діяння апостола Павла і великомучениці Теклі», «Діяння апостола Пилипа», «Діяння і муки апостола Хоми», «Апокаліпсиси» різних апостолів та багато інших. Чимало апокрифів і апокрифічних сказань присвячено питанням есхатологічного характеру («Ходіння Богородиці по муках», «Слово про видіння апостола Павла», «Питання Івана Богослова Авраамові на Єлеонській горі» тощо).

Такий зміст апокрифів та апокрифічних сказань мимоволі захоплював і принаджував простодушних благочестивих і жадібних до знання читачів на всьому величезному просторі християнського світу — від Палестини й Малої Азії до крайнього заходу Європи і від Ефіопії до скандінав^ ської і руської півночі.

ВПЛИВ ХРИСТИЯНСТВА ТА АПОКРИФІЧНИХ ТВОРІВ НА НАРОДНИЙ СВІТОГЛЯД І УКРАЇНСЬКУ НАРОДНУ СЛОВЕСНІСТЬ

Ш ведення християнства на Русі спричинило г величезний переворот у світогляді й побуті наших предків. У своїх уже доволі близьких наслідках християнство стало важливою і політичною, й моральною силою.

Яким би слабким спочатку не було в народу розуміння нового віровчення, воно, однак, було першим цілісним кодексом космогонії і моралі, обставлене було правильною і у великих осередках урочистою обрядовістю, в храмах небаченої доти краси, з постійним втручанням в особисте життя кожного, з прикладами власного аскетичного ентузіазму, що, безперечно, мало сильний вплив, з багатим запасом релігійно-чудесного, нарешті — з готовими священними і церковно-богослужбовими книгами, які поклали початок освіти й писемності. Старовина була, зрозуміло, дорога загалові як звичне вірування, люба своїми веселими святами, внаслідок чого загал утримав надовго багато що з її запасу; проте як віровчення старовина не могла вже змагатися з християнством, особливо після того, коли ореол святості й чуда оточив самих руських подвижників і страдників, якими невдовзі стали превелебні Антоній та Феодосій Печерські, варяги Феодор і син його Іоан, страстотерпники Борис і Гліб, свята княгиня Ольга, святий рівноапостольний князь Володимир та багато інших. До їх шанування долучилося шанування найуславленіших храмів, монастирів, чудотворних ікон, святих мощей, які стали місцевими святинями і водночас символами місцевого патріотизму за часів князівських міжусобиць і змагань земель між собою. Примноження святинь супроводжувалося розвитком легенд, що майже одразу переходили в писемність, а відтак і в народну духовну поезію, і взагалі християнсько-легендарний матеріал посів чільне місце в народному переказі і разом зі спогадами з язичницької старовини створив новий складний, і до того ж украй плутаний народний світогляд, що існує почасти в народі й дотепер.

Із зустрічі двох світоглядів створився той середній стан, який давні пастирі Руської Церкви назвали «двовірством». Християнське вчення з його сумарною проповіддю і доволі абстрактною догматикою двоїлося з тими первісними язичницькими уявленнями, якими батьки й діди жили цілі віки і які ввійшли в плоть і кров дітей і поки що нічим не були ще порушені. Новонавернені предки наші поділилися на дві групи. В одній, меншій, до певної міри пустила коріння церковна освіта, про запровадження якої так дбав святий рівноапостольний князь Володимир, і тут, на ґрунті перших церковнослов’янських творів, принесених з Візантії через Болгарію і безпосередньо з Болгарії, невдовзі стала розвиватися власна наслідувальна література церковного характеру. Другу групу, незрівнянно численнішу, склала народна маса. До неї вчення доходило уривками, книг вона не читала, хоча з плином часу звикла до обрядного зовнішнього вигляду, засвоїла деякі основні істини християнського віровчення, жадібно сприймала легенди, але в цілому порядку побуту тривалий час лишалась на колишньому своєму первісному щаблі. В народній масі відбувалося змішання предметів поклоніння, давніх богів з християнськими святими (Перун — та Ілля Пророк, Волос — і святий Власій та ін.). Не було забуто старих головних богів, тим паче були пам’ятні всі ті дрібні представники міфології, які пересновували народний побут у всіх напрямках. Викривачі незмінно озброюються проти «поганських» звичаїв, «бісівських» пісень і розваг; прямо згадують про поклоніння давнім язичницьким божествам і вогню — Сваро-жичу, про жертви Роду й Рожаницям, бісам, колодам і колодязям і про різні обряди язичницької давнини. Викриття не раз свідчать про те, що в народі довго не міг утвердитися християнський шлюб, замість якого далі діяв давній звичай — «умикання» (викрадання), або купівля нареченої,

Відгуки про книгу Міфи України - Т. Гуменюк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: