Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба - Колектив авторів

Екстенсивні форми тваринництва вимагали розширення пасовищ. Нові кочовища були основним стимулом, що зумовлював рух кочовиків Азії у степи Східної Європи. Захоплення нових територій стимулювало укладення племінних союзів, що відповідало їх економічним та політичним інтересам.

Про соціальні відносини гунів Амміан Марцелін зазначає, що вони «обмірковують важливі справи «всі разом» і «не підкоряються владі царів». «Якщо трапиться роздумувати про серйозні справи, вони всі разом радяться в тому ж звичайному порядку. Вони не підкоряються строго владі царя, а задовольняються випадковим проводирством найбільш знатних»[434]. Тобто тут йдеться про лад воєнної демократії і нестійкі племінні об’єднання. Першість посідали ті племена, котрі більшою мірою зберегли племінні зв’язки. Відомо, що в аварському союзі керівну роль відігравало плем’я «Вархуні». Кожне плем’я в гунському й аварському об’єднаннях очолював вождь. Вождем залишався й Аттіла навіть у роки найбільшої своєї могутності.

Кочівницькі завоювання здійснювалися не лише для загарбання нових територій, але й для підкорення землеробських племен та одержання з них данини, в основному продукцією рільництва. При цьому федерали розглядалися як раби. Гун Хелхал, що служив воєначальником у римлян, говорив, що він «дасть готам землю, але не для них самих, а на користь унів, що уни, не займаючись землеробством, будуть, як вовки, приходити до готів і викрадати у них їжу; що готи, знаходячись у становищі рабів, будуть працювати для утримання унів»[435]. За свідченням Фредигара та Нестора, так само поводили себе авари стосовно слов’янських народів. Військові походи були істотною підмогою, котра підкріплювала економічну базу кочівницького господарства.

У середовищі кочовиків йшов бурхливий процес майнового та соціального розшарування. Серед поховань трапляються як бідні, так і багатші. У гунських похованнях знаходять однолезові мечі, кинджали, бронзові котли, речі поліхромного гунського стилю. Ювелірні вироби представлені золотими прикрасами з кольоровими вставками напівкоштовного каміння, бурштину, скла і предмети, виконані в техніці перегородчастої емалі. Найбільш цікаве поховання гунського воїна виявлено 1986 р. поблизу с. Кубей Бєлгородського району Одеської області. В одному з курганів простежено поховання в підбої. Чоловічий скелет у могилі лежав на спині з витягнутими руками і ногами. Біля нього знайдено череп та кістки коня, барана та багатий інвентар. Це золоті сережки і платівки, що були виконані в поліхромному стилі, оковки пояса, Г-подібні платівки, сердолік у золотій оправі, срібні пряжки, бронзові вудила, обтягнуті золотою фольгою із вставками гранатів, залізний кинджал, трилопасні стріли, кістяні накладки до лука тощо.

Серед поховань аварського часу теж виокремлюються багатші, в яких виявлено кістки коня, зброю, кінську збрую та портупейні набори геральдичного змісту, і бідні, з горщиком, ножем, пряжками та намистинами. Багате впускне поховання кочовика з конем виявлено 1980 р. поблизу с. Сивашівка на Херсонщині. Скелет лежав на спині в решітчастій гробниці. Крім коня, покійного супроводжували: курдюк вівці на дерев’яному блюді, залізна шабля з срібним окладом, портупея, геральдичний пояс зі срібними бляшками, бойовий ніж, що був інкрустований кісткою, берестяний сагайдак, залізні стріли, залишки лука, вуздечка, бляшки та пряжки від чобіт, кам’яний ідол тощо.

Походи та пов’язані з ними грабунки призвели до того, що знать сконцентрувала в своїх руках великі багатства. Свідченням цього може бути поховання гунського вождя, виявлене 1812 р. біля с. Концешти у Північній Румунії. Кістяк у дерев’яній домовині перебував у кам’яному склепі. Поруч лежали кістки коня. Дорогоцінний супроводжуючий інвентар візантійського походження складався зі срібної амфори із зображеннями сцен полювання, боротьби греків з амазонками, зображень морських драконів; срібного відра з рельєфним зображенням грецьких богів та лебедя; срібного блюда з розеткою у центрі. Із золота була виготовлена шийна гривна, браслет з голівками змій на кінцях тощо. Голову померлого прикрашав золотий вінок. Поруч був залізний шолом, обтягнутий сріблом із позолотою. Біля коня знайдено залишки багатої збруї: срібні та золоті пряжки та наконечники ременів тощо. Дуже багатим був супроводжуючий інвентар у похованні аварського кагана в с. Кунбабоні, що в Угорщині, яке було виявлене 1971 р. Скелет літнього вельможі вміщувався у дерев’яній домовині — ношах. Його супроводжували шаблі, піхви, сагайдак з дорогим окуттям із золота, золоті посудини та ритон, золоті поясні набори, персні із вставками з дорогоцінного каміння та ін.

Про виокремлення соціальної верхівки, яка концентрувала в своїх руках великі цінності, згадують й письмові джерела. Так, Приск свідчить, що бранці «дістались на долю Аттіли і скіфським (гунським. — О. П.) вельможам, які мали велику владу»[436]. Полонені використовувалися як раби, хоча рабство в умовах завершальної стадії первіснообщинної формації мало обмежений, патріархальний характер. Раби не були основною виробничою силою, а використовувалися головним чином у домашньому господарстві.

Незважаючи на зростання майнової нерівності, гунське та аварське суспільства залишалися на стадії первіснообщинної формації. Ці суспільства трималися на воєнному підкоренні федератів, а тому не були міцними. Племена, що входили до таких об’єднань, прагнули до виходу з них і отримання самостійності. Гунське та аварське утворення об’єднували багато різноетнічних племен, що покривали великі простори Східної Європи. Союзи гунів та аварів були надто великими, щоб зберегтися в умовах первіснообщинного ладу.

Глава 4

Болгари та хозари

Економічне піднесення цих племен тісно пов’язане із розпадом Тюркського каганату, до складу якого входили всі споріднені тюркомовні кочовики, в тому числі болгари й хозари[437], яким історією відведена особлива роль у строкатім конгломераті народів, що вдерлися в простори Східної Європи.

Ще в VI ст. н. е. приазовські болгари й хозари перебували під владою тюркютів. На початку VI ст. хозари входили в савірське об’єднання на Північному Кавказі. Внаслідок міжусобних війн 630—657 рр. могутність Західнотюркського каганату значно послабшала, що призвело до його розпаду. Це сприяло звільненню приазовських гуно-болгар. Їх вождю Кубрату до 635 р. вдалось об’єднати приазовських і причорноморських болгар та створити Велику Болгарію, яку очолила династія Дуло. Після цього Кубрат вступив у союз з Візантією. Кубрат був тісно пов’язаний з візантійським двором. Вихований і хрещений у Візантії, він все своє життя провадив провізантійську політику, підтримуючи мир з Константинополем.

У той час йшов бурхливий процес об’єднання болгарських племен, що концентрувалися в різних місцях і були очолені синами Кубрата.

Втім, обставини складалися так, що в Північному Дагестані провідна роль належала хозарам. Цьому сприяв розгром аварами савірів, у союз з якими входили хозари. Становлення Хозарського каганату йшло в другій половині VI ст. на території Прикаспію, де розміщувалася країна