Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

І так вони цвітуть, чарівні пастирі, серед неспокійного моря колосків, провіщаючи людям благість небес.

Ще з однією чарівною легендою про волошки знайомить нас Мантегацца.

Одного разу небо докоряло рослинам хлібного поля за невдячність. «Усе, що населяє землю, складає мені подяку. Квіти підносять до небес свої пахощі, ліси — таємничий шепіт, птахи — чарівні співи; лиш ви стоїте, мов закам'янілі, і вперто мовчите, хоча не хтось інший, а я наповнюю ваше коріння життєдайною вологою і змушую визрівати золоті зерна у ваших золотих колосках».

«Це неправда, ми зовсім не невдячні,— заперечило колосся,— ми прикрашаємо землю, твоє дитя, одвічно рухливим морем зелені, і в нас немає іншого способу висловити свою вдячність, ми не можемо піднестись до тебе, дай нам таку змогу,— і ти відчуєш нашу ласку й любов».

«Гаразд,— відповіло небо,— якщо ви не можете піднестись до мене, тоді я зійду до вас».

І ось небо наказало землі виростити серед колосків чудесні сині квіточки, шматочки його самого. Відтоді стебла хлібних злаків з кожним повівом вітру нахиляються до тих осколків синього неба, ластяться до них й шепочуть найніжніші слова.

Німецький поет Глазер зазначає:

«Синя волошко!

Ти весело киваєш голівкою Женцю серед поля,

Щоб сині твої квіточки Нагадували йому про небо...»

Наукова назва волошки, як ми вже згадували, Centaurea cyanus. Перша половина назви походить від імені грецької міфічної істоти — кентавра, якого зображували у вигляді коня з тулубом бородатого чоловіка, що тримає в руці запалений факел.

Один із таких кентаврів на ім'я Хірон, володіючи умінням лікувати цілющими травами, дійшов висновку, що сік волошки, особливо ж Centaurea jacea, має дорогоцінну властивість, і зцілив собі рану, нанесену отруєною стрілою Геркулеса. Це спричинило назву рослини — Centaurea.

Що стосується другої половини її назви — cyanus, то латиною вона просто означає — синій, забарвлення, характерне для нашої квітки.

Цю наукову назву волошка одержала лиш у XVIII столітті, коли відомий шведський ботанік К. Лінней вперше впорядкував ботанічну номенклатуру, дав усім відомим на той час рослинам, згідно з їхніми відмінностями та історичними даними, власні імена. У давнину ж квітка мала загальну назву — ціанус, синя.

Волошки вже здавна вважалися одними з кращих квітів для плетіння вінків, а тому попит на них, починаючи з XVI століття, був настільки великий, ще деякі садівники почали розводити їх на своїх ділянках.

Особливо подобався усім чистий синій колір. Він навіть спонукав містиків обрати його за символ сталості й вірності. Проте дехто через властивість квітів волошки іноді червоніти чи набувати білого кольору — вицвітати — вважали її, навпаки, за приклад непостійності. В одному з тлумачних трактатів «Про значення квітів» про неї сказано: «Той, чиє серце непостійне, хто сам не знає, на чому йому зупинитися, й мириться з таким хитанням,— хай носить волошки, оскільки ці квіти, будучи синіми й веселими і маючи властивість набувати білої барви, не довго зберігають свій основний колір».

З усіх народів Європи найбільшої любові та популярності волошка зажила серед німців. Особливо ж з того часу, як стала улюбленою квіткою імператора Вільгельма І та його матері, королеви Луїзи. Про те, як волошка стала їхньою улюбленицею, знаходимо в німецькому журналі «Die Cartenlaube» ось яку розповідь:

«Як усім відомо, давній герой, імператор Вільгельм І, завжди пристрасно любив квіти, а тому в день його народження увесь стіл, призначений для подарунків, завжди був заставлений чудесними букетами найрозкішніших квітів, котрі він приймав з великим задоволенням. Одначе, даруючи імператорові пишні садові й тепличні квіти, ніколи не забували й скромну волошку, яка нагадувала йому миле, хоч і гірке минуле. Увага, яку він виявляв до цієї синьої польової квіточки, була пов'язана із спогадом про добру, незабутню матір, королеву Луїзу, а також з двома випадками, може, й не дуже значними, але такими, що стосувалися важких років приниження Німеччини.

То був час наполеонівських війн, коли Бонапарт, ставши повелителем усієї Європи, жорстоко мстився німецьким государям, що примкнули до коаліції.

Тоді, протягом двох років (з 1806 по 1808 p. p.), нещасна королева Луїза змушена була рятуватися втечею з Берліна й переховуватись у Кенігсберзі, проводячи літо й зиму в невеличкому, розташованому поблизу застави, маєтку.

Усамітненість оселі, віддаленої від усіляких політичних тривог, благочинно подіяла на нерви королеви, допомогла їй заспокоїтись. Тут вона не раз бувала зі своїми дітьми у величезному столітньому бору й намагалась прищепити їм ті добрі начала, котрі згодом допомогли їм стати добрими й сердечними людьми.

І ось одного ранку, коли, гуляючи, як завжди, із сином — майбутнім імператором Вільгельмом І, та донькою Шарлоттою — майбутньою російською імператрицею Олександрою Федорівною, вона вже збиралась повернутися до свого парку, до неї підійшла сільська дівчина з повним кошиком волошок і запропонувала їй купити їх.

Бажаючи зробити задоволення дітям, особливо десятилітній Шар-лотті, котра з великим здивуванням розглядала небачені досі чарівні сині квіти, королева щедро винагородила продавщицю і взяла волошки. Вмостившись у парку на лавиці, діти почали розбирати квіти, причому принцеса Шарлотта, з допомогою матері, намагалася, сплести собі вінок.

Справа незабаром налагодилась, і вінок був готовий. Цей успіх так порадував і схвилював хворобливу від природи дівчинку, що її майже завжди бліді щічки зашарілись, вона пожвавішала. Коли ж вінок наділи на голову, він так личив їй, що всі були в захопленні.

Сама по собі ця надзвичайно скромна радість, яка охопила дітей, внесла проте глибоку втіху й заспокоєння в натомлену душу королеви Луїзи, котра давно вже не мала й просвітку для веселощів. Усе це було немов передвістям близького закінчення страждань.

Хто міг тоді подумати, що маленька, увінчана волошками дівчинка стане імператрицею всеросійською, а її брат-юнак — першим імператором об'єднаної Німеччини? Але передчуття іноді якимось непояснимим чином розкривають перед нами майбутнє.

Ось і тут, охоплена хвилею радості, королева Луїза пригорнула своїх дітей і міцно розцілувала, а волошка з того часу і для неї, і для принцеси Шарлотти стала улюбленою квіткою, провісницею доброго майбутнього ».

Іншого разу, коли прусський королівський двір тікав у Мемель, зламалось колесо екіпажа, і сім'я змушена була зупинитись посеред дороги.

Королева Луїза сіла з дітьми на узбіччі, якраз поблизу хлібного поля. Діти скаржилися на втому й на голод.

Прагнучи якось розвеселити їх, королева почала зривати волошки, плести з них вінок; великі сльози котилися в неї по щоках. Помітивши це, Вільгельм, котрий дуже любив матір, обнімаючи, почав