Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

Інший німецький поет, Б. Сигізмунд, так описує запах квітучого маку:

«Suss ist des Veilchens Hauch, herrlich der Rose Duft,

Heiss, wie der wurcige Wein, lodert der Nelke Arom,

Doch, gleich Lethe's Flut, die des Lebens Erinnerungen tlget,

Streust du betaubenden Duft aus».

(Солодкі пахощі фіалки, чудесний запах троянди, гарячий, мов ароматне вино, дух гвоздики, ти ж поширюєш дурманний запах, подібний до вод ріки Лети, котрий знищує спогади збутого життя).

Що стосується способу добування опію у давнину, то він такий самий, що й тепер.

Брали невизрілі голівки маку й робили на них гострим ножиком напівкруглі надрізи навскіс. З надрізів витікав сік (молоко) й на осонні загусав — це був опій.

Для куріння давні греки й римляни опій не застосовували (можливо, не знали цього способу), вживався він лише як болезаспокійливий та снодійний засіб, причому нерідко бувало й так, що від надмірної дози хворий помирав. А Пліній повідомляє, що у давньому Римі траплялися навіть випадки добровільного самоотруєння.

Та особливо широко користувалися опієм як ліками за середньовіччя.

У цей час Карл Великий у своїх капітуляріях видає розпорядження, аби мак вирощували у кожному селянському саду й щоб при виплаті податків від кожного двору вносили по четверику маку. Внаслідок цього випадки отруєння почастішали настільки, що відомий лікар середньовіччя Табернемонтанус вважав за необхідне написати книгу, її назва «Magsamensaft» (давні германці називали мак за його благодійний вплив на шлунок Magenkraut, а його насіння — шлунковим насінням — Magsamen), отже, назва книги перекладається: сік макового насіння. У ній автор застерігає від надмірного вживання цього наркотичного засобу, радить застосовувати його лиш у виключних випадках й докоряє європейським лікарям тим, що, захоплюючись швидкодіючими цілющими властивостями опію, вони не думають про страшні наслідки, котрі загрожують їхнім пацієнтам.

Опій застосовують у медицині й тепер, але вже у вигляді одержаного з нього хімічного алкалоїду — морфію, відкритого в 1804 році ганноверським аптекарем Сертюрнером.

Морфій вводять під шкіру, що заспокоює найстрашніші болі. Та надмірне застосування цього засобу призводить, як відомо, до не менш жахливого наслідку, ніж зловживання опієм. Хворі, які надто захоплюються його благотворною болезаспокійливою дією, починають так часто звертатися до морфію, що врешті-решт уже не в змозі обійтися без нього, і очікують введення цих ліків, як гіркі п'яниці горілки. Таких людей називають морфіністами.

Наслідок такого захоплення сумний. Не кажучи вже про сіро-зелений колір обличчя, котрим вирізняються ці люди, їхнє тіло вкривається страшними наривами, розумові здібності поволі слабшають, і хворі помирають напівідіотами.

А втім, цілющі властивості цього засобу при багатьох страшних хворобах людства настільки чудодійні, настільки благотворні, що неможливо не приєднатися до думки поета Сигізмунда, котрий захоп: лено оспівав мак, називаючи його божественим цілителем і заспокоювачем усіх страждальців, хворих душею й тілом.

«Потрібно пережити безсоння,— пише професор Ріше,— щоб належно поцінувати опій.

Чути, як посеред гнітючої тиші послідовно минають хвилини ночі, крутитися з боку на бік у постелі, змагатися з непереборним внутрішнім хвилюванням, відчувати страшне, незбагненне завмирання серця — це такі тортури, зрозуміти які може лиш той, хто їх сам пережив. Макбет усвідомлював цю муку, коли, після вбивства Дун-кана, боявся безсоння, котре спричинялося гризотами сумління.

Вживання опію виключає безсоння: через годину — дві хворобливе роздратування поступається місцем легкому збудженню, котре, у свою чергу, переходить у приємну дрімоту. Фізичний біль не існує більше: жахливі невралгії, болючі рани, спазми чи судоми м'язів, лихоманкове занепокоєння при деяких загальних хворобах, моральні й фізичні страждання через вживання алкоголю — все цілком може бути переможене опієм...

Чи допоможе медик хворим на сухоти або рак! Ніхто не може сподіватися перемогти хворобу чи навіть запобігти її розвиткові. Але за допомогою опію можна подарувати нещасному страждальцю, на котрого чекає невідворотна смерть, кілька спокійних, приємних ночей, протягом яких він забуває про свої страждання... Якщо правильне твердження, що роль медицини головним чином полягає у полегшенні страждань, то опій — її всемогутня зброя».

-Додамо, що опій, до того ж, має корисну для людини (у деяких випадках) властивість — вгамовувати голод, практичне застосування чого зустрічаємо у мусульман під час їхнього суворого посту, відомого під назвою «рамадан».

Протягом цього посту, що триває 28 днів, як відомо, забороняється, їсти, пити й курити щоденно від сходу до заходу сонця. Можна собі уявити, як важко витримувати щодня 18 — 19-годинне голодування!

І ось, аби полегшити страждання, деякі магометани, особливо турки, за свідченням очевидців, вдаються по допомогу до опію.

Після вживання їжі, що відбувається лиш увечері, як зійде місяць, вони запасаються маленькими пігулками, виготовленими з опію, й ковтають їх час від часу, відчуваючи голод, й таким чином голодування минає для них майже непомітно.

Кількість опію, вживаного таким чином, може сягнути до 3 грамів на добу, але, як ми вже згадували, тривале застосування його — згубно діє на здоров'я.

Переходячи тепер до іншого способу вживання опію — куріння, повинні завважити, звичай цей виник теж у мусульманських країнах, в основному в Аравії.

Куріння опію виникло тут немовби на противагу забороненому у цих країнах законом Магомета вживанню вина та інших спиртних напоїв. І ось тут справедливо було б сказати, що диявола заступив Вельзевул, оскільки опій, прозваний магометанами «маш Алла», подарунком Господнім, насправді за своїми згубними наслідками незмірно гірший будь-якого вина. Куріння його за короткий час руйнує здоров'я й перетворює мільйони людей у неповноцінних і рабів своєї пристрасті.

Щоб усвідомити увесь жах цієї страшної отрути інтелекту, варто прочитати поезії двох відомих англійських поетів: Кольріджа й де-Кінсе, які піддалися владі цього демонічного зілля. Звідати ту страшну боротьбу, що вони вели, аби позбутися його влади, і всі муки повільної руйнації здоров'я.

Спочатку виготовленням опію для куріння займались багато спритників у Туреччині й частково в Аравії, але згодом головним центром його фабрикації стала Індія, де комерсанти-англійці, зрозумівши всю величезну вигоду торгівлі цією отрутою, почали продукувати її з величезним розмахом, вивозячи опій до магометанських країн, а серед інших — особливо в Китай. Жителі Китаю, спробувавши солодощів цього куріння, захопилися ним поголовно. Це сталося близько 1740 року, за правління президента Веллера й полковника Уат-сона, імена яких можуть прославитися в історії запровадженням цієї найганебнішої торгівлі, поряд з торгівлею рабами.

Саме куріння відбувається так. Кульку на 10—15 сантиграмів опію кладуть до люльки з довгим цибухом. Згораючи, опій здимається до самих країв люльки, так що раз у раз доводиться його проколювати голкою, аби звідти вийшло повітря. А крім того,