Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

Дим втягують повільно й випускають його, якомога довше протримавши в собі. Тривалість куріння однієї кульки — близько хвилини: щоб її викурити, досить буває 20 або 30 затяжок.

Число курців опію в Китаї нині,7 як ми вже сказали, величезне. Найбагатші мандарини курять опій нарівні з простими носильниками. В курінні опію вони знаходять таке ж задоволення, як ми в курінні тютюну, а це задоволення, як стверджують, у поміркованому вигляді не має особливо згубних наслідків. Зовсім інша річ, якщо кількість викурених люльок сягає 200 чи й більше на день, що, на жаль, звичне явище, особливо серед бідного люду. Для них повсюдно влаштовані спеціальні курильні, де за доступну плату вони можуть задовольнити свою пристрасть.

Ці курильні, названі англійцями opium-shops — опійними лавочками, мимоволі були дозволені китайським урядом після ганебної війни, оголошеної йому англійцями, за те, що він, вважаючи це заняття згубним для свого народу, хотів заборонити ввезення опію. Англійці перемогли, китайцям довелося скоритися.

Розпізнавальною ознакою такої курильні є приклеєний над її входом жовтий листок паперу, що слугує для фільтрації опію. Це і вивіска, і запрошення.

«Уявіть собі,— говорить Рамбоссон,— темний, похмурий, сирий, розташований майже в землі, сарай, двері якого зачинені, а вікна закриті щільними віконницями, і єдине освітлення якого — ледь тліючі каганці для розкурювання опію. На стінах розвішані, як у дешевих пивницях, вислови Конфуція. Усюди розставлені переносні тапчани, застелені циновками й солом'яними матами, призначеними для тих курців, котрим, щоб віддатися солодким маренням, необхідно мати горизонтальне положення. Заходячи сюди, ви задихаєтеся від їдкого, що подразнює горло, опійного диму».

У такій курильні завжди побачиш десятки курців, перед ними чай у чашках. Одні — з каламутними очима, блукаючим поглядом, мовчазні й похмурі, інші — на диво балакучі, у стані страшенного роздратування.

Обличчя у них хворобливі, бліді, очі запалі, підведені синяками, язик заплітається, ноги ледве пересуваються й підкошуються, немов у п'яних. Одні лежать, час од часу чаєм вгамовуючи спрагу, інші — ще сяк-так рухаються, розмахуючи руками, кричать.

Якщо побути деякий час у такій курильні, то можна побачити, як мало-помалу всі занурюються в глибокий сон, що триває залежно від кількості викуреного опію й натури курця — від 2 до 12 годин й супроводжується різноманітними сновидіннями: приємними чи страшними. Пробудження від такого сну надзвичайно важке: голова мов свинцева, язик побілілий і опухлий, біль у всьому тілі, повністю відсутній апетит.

І як у п'яниць виникає потреба похмелитися, так і курець опію для нового збудження нервів вдається до чергової люльки опію. Він розкурює її — і все починається спочатку. І так без кінця, подібно до алкоголіка.

Врешті-решт ним оволодіває божевільне марення, немов біла гарячка, й робить його настільки небезпечним, що, наприклад, на острові Ява голландські власті змушені були видати указ, за яким умертвляли кожного такого курця. Або ж його розбивав параліч, підстерігали інші страшні наслідки, про які ми вже згадували, розповідаючи про морфіністів.

Китайський уряд постійно борсався й бореться з курінням опію, хоча прибуток від цього промислу досить значний, оскільки податок береться з кожної люльки в курильнях.

Покійний богдихан й покійна богдиханша вживали найе-нергійніших заходів, щоби перемогти це зло. Китайські прогресисти влаштовували публічні читання, створювали й ставили п'єси для народу, де в похмурих фарбах зображали шкідливу дію опію й жахливий кінець тих, хто ним захоплюється.

Та все марно: насолода від куріння для людей Сходу сильніша від страху перед жахливою смертю.

Чимало й знатних дам, і навіть простих бідних китаянок теж захопилися цим дурманним зіллям.

А попри все, яке прекрасне, яке чарівне квітуче поле цієї отрути, особливо в Китаї!

«Я не міг відвести очей,— свідчить один мандрівник, котрий бачив таке поле,— від моря чудесних квітів, яскравих, як вогняні краплини, ніжно-рожевих, блідо-лілових, ніжно-білих.

Ніколи в Росії я не бачив такого розмаїття відтінків у квітах маку й ніколи ці квіти у нас не бувають такими великими й пишними. Я дивився й мені здавалося, що кожна квітка дихає, живе і сміється. Набіг гарячий вітерець, квіти захвилювалися й випросталися знов».*

І коли він, вражений, все дивився на це чарівне поле, йому раптом уявилось інше видовище — неприваблива обстановка китайської народної курильні з широкими лавицями, бідно зодягнені, мало не в лахмітті, люди, що на них лежать, проте на обличчях у цих людей — таке неземне блаженство, така насолода, «що я не знав,— додає мандрівник,— чи проклинати ці прекрасні квіти, чи, може, змиритися з ними».

Та усім сказаним не обмежується значення маку в житті людини. Крім описаних вище снодійних властивостей, давні народи звернули увагу на його надзвичайну плодючість (відомо, що у кожній маківці — понад 30000 насінин), й тому мак для них — символ щедрого відтворення життя, він постійний атрибут Гери (Юнони) — богині шлюбу й родючості, храм і статуя якої на острові Самос завжди прикрашалися маківками, як і богиня жнив Церера. Крім того, з маком зображувався також і Меркурій, він завжди тримав його в лівій руці.

Іноді кількість насіння у маковій голівці ототожнювалась, порівнювалась із населенням цілого міста. Так, Гаральд у своїх Pythagorae Symbola каже про мак: «Paraviris fertilitatis et sumbolum fuit», тобто родючість маку — символ міста, чому, завважимо для пояснення, можливо, сприяє й сама форма маківки, вирізи у її верхівці мають деяку подібність до зубчастих стін давніх міст.

Не знаю, чи зберігся такий символ як ознака плодовитості у середньовіччя, але в наш час у багатьох місцевостях Німеччини існує звичай, що підкреслює, певним чином, саме таке сприйняття маку, У черевики молодої підсипають макове насіння, як побажання, щоб не була бездітною.

Відгомін цієї символіки зустрічаємо також і в російських, білоруських та українських загадках і піснях, де мак також ототожнюється з поняттям про материнство або свідчить про сукупність в одному цілому. Ось, наприклад, загадка: «Стоїть полк, а в полку сімсот воєвод». Або: «Під одним ковпаком — сімсот козаків». Число сімсот, вживане тут, часто зустрічаємо і в наших весільних піснях, де ним визначається кількість боярів чи сватів, а в деяких випадках — і вся рідня.

Крім того, у нас мак або, точніше, макове зерно — символ усього найдрібнішого або незначного, а неможливість виконати якусь важку й марудну, копітку роботу порівнюється із збиранням розсипаного маку.

Так, наприклад (про мізерність, надзвичайно малу частку),