Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький
Роль Нарциса виконує артистка паризької Opera Comeque. Але головна суть інтермедії — в танцях. Танцюють переважно діти. їх багато, близько двохсот,— хлопчики й дівчатка восьми-дев'яти років. Ось група висипала на сцену. Шапочки, костюми, сукенки зображують стебла й пелюстки нарцисів. Під орудою строгої дами-режисера, дуже схожої на шкільну вчительку, діти виконують піруети, сплітаються в живописні гірлянди. У них, можливо, відсутня належна виправка,— це все учні початкових училищ,— але в їхніх рухах стільки безпосередньої дитячої грації, що публіка від душі заохочує маленьких артистів оплесками.
Маленьких нарцисів міняють доросліші сирени в зеленкуватих кисейних платтячках: потім виступають німфи, нарешті, загальний танець, до якого приєднуються діти в костюмах давніх швейцарських селян.
Хлопчики в коротеньких фраках, у манишках із зеленими краватками, солом'яних циліндриках; дівчатка в білих довгих сукнях з чорними фартухами, в капотах та рукавичках.
Вигляд цих дітей настільки кумедний, що викликає загальне веселе пожвавлення. Діти теж усміхаються, але одразу ж серйознішають і починають танцювати, підкоряючись вказівкам суворої вчительки.
Строкаті дитячі костюми, ошатна публіка на трибунах, безліч квітів, тінисті каштани по той бік сцени — усе це так колоритно, так гарно...
Та ось закінчується балет. Алеї швидко поливають водою, й починається битва квітів. Екіпажі, білий слон, карусель, візки торговців, карети — усе в нарцисах. З'являються автомобілі з нарядними дамами. Публіка осипає їх квітами й цілим градом конфетті... Жарти, сміх, дотепи. Баталія стає дедалі жвавішою. Нарциси летять з балконів, з вікон, чіпляються за одяг, заплутуються в волоссі. Веселощі захоплюють- навіть найфлегматичніших глядачів — німців з Оберланда. А тим часом торгівля квітами така жвава, що їх не вистачає. Тому нарциси везуть і везуть на місце свята.
Так триває до шостої вечора. А о цій порі все миттю припиняється. Вокзали й причал переповнені народом, усі поспішають додому: хто в Лозанну, хто в Женеву, хто в Берн, а хто і в гори. Завтра будень, більшості на роботу...»
У Німеччині, в Марке, пахучий (білий) нарцис називають «білою жінкою» і стверджують, що він, мов вампір, ссе людську кров. А за тоненький червоний поясок навколо квітки його називають «голову з пліч!»
Та в значно рожевішому світлі він постає в східній Пруссії, де його вважають символом весни й щасливого шлюбу. Дівчина, виходячи заміж, везе нарцис із батьківського дому до своєї нової оселі, дбайливо доглядаючи квітку, аби вона якнайкраще росла, оскільки, за повір'ям, од її краси залежить і щасливе сімейне життя.
Нарцис вважають також талісманом проти кривавого поносу, а тому влітку дітям наказують носити в кишені його цибулину. Розчавлені листки застосовують як засіб, що заживлює рани і навіть зв'язує порвані жили.
Тепер серед усіх народів найбільш захоплюються нарцисами англійці. Вони заснували спеціальне товариство, яке присвятило свою діяльність виведенню різновидів цієї квітки й витрачає на це великі гроші.
Одержати гарний різновид нарциса, як відомо, річ не проста, а, головне, вимагає багато часу, оскільки кінцевого результату треба чекати кілька років.
Зазвичай, для одержання нового різновиду беруть дві цибулини сортів, забарвлення яких найбільш відповідає поставленій меті, і штучно запилюють вирощені квіти. Потім, щоб уникнути небажаних випадковостей, їх закривають прозорими ковпачками — до визрівання насіння. А вже з нього, висіявши в землю, одержують дрібні насінні рослини. Та до цвітіння ще далеко. За два роки в кожної з них розів'ється маленька цибулинка. Тоді лиш їх потрібно пересадити на грядку й чекати три-чотири роки.
От скільки праці й часу витрачається на одержання нового сорту! Але й тут не завжди можна розраховувати на успіх, бо невдалих запилень трапляється дуже багато. Тоді доводиться робити десятки, а то й сотні нових проб.
Так, кілька років тому всі зусилля любителів були спрямовані на виведення нового — білого — різновиду нарциса, але завдання виявилось надзвичайно складним, оскільки характерна червоно-жовта кайма все не хотіла зникати. Тоді за досліди взялися кілька садівників і, нарешті, відомій фірмі братів Барр вдалося виростити цей рідкісний сорт.
Квітку назвали Петер Бар, на честь одного із засновників фірми. Хоча вона була і не чисто-білого кольору, проте викликала загальне захоплення й подив спеціалістів своїм червонувато-блідим відтінком.
Кожну цибулину новинки продавали по 500, а то й більше карбованців.
Така ж історія і з трубчастим нарцисом з оранжево-червоною чашечкою. Скільки довелося докласти зусиль, щоб одержати цей чарівний різновид! Тепер, звісно, він набув поширення й коштує недорого, а свого часу його з'ява викликала сенсацію.
Одне слово, в Англії з нарцисами відбувається те саме, що двісті років тому з тюльпанами й гіацинтами в Голландії. Особливо шаленіють колекціонери, котрі заради будь-якої новинки, найменшої неподібності до вже відомого сорту, платять великі гроші.
Залишається сказати, що нарцис був улюбленою квіткою славетного письменника Тургенєва. Як доказ — нотатки, що залишились по його смерті в альбомі. Тут він мав звичай, заради жарту, робити записи про речі, які йому подобались. І ось в одній з них, за 1867 рік, на запитання: «Які квіти йому найбільше подобаються?» — він відповів:«Нарцис». Своєрідний цей альбом зберігався у Поліни Віардо.
За красою своєї великої яскраво забарвленої квітки, витонченим різьбленим листям півонія — одна з найдивовижніших наших садових рослин.
Символ палкого кохання, захоплення китайців — півонія
У минулому, коли в багатих поміщицьких маєтках на опорядження квітників звертали особливу увагу, півонія, зимуючи в грунті впродовж багатьох років, ставала немовби туземною рослиною, сягала значного розміру, щорічно даруючи численні розкішні квіти.
Тепер у повній красі та силі півонія зустрічається досить рідко. Хіба що в ботанічних та придворних садах, парках і на грядках любителів трапляються окремі варті захоплення рослини.
Під час цвітіння (середина червня — початок липня) засаджена яскраво-малиновими, ніжно рожевими, білими й палевими півоніями галявина являє собою воістину вражаюче видовище.
Наукову назву «раеопіа», за деякими свідченнями, квітка одержала від фракійської місцевості Пеонії, де один з її різновидів ріс у давнину в дикому стані. Проте, як стверджує Пліній, ця назва пов'язана з ім'ям учня давньогрецького лікаря Ескулапа — Пеона, ' котрий за допомогою цієї рослини здійснив дивовижні зцілення й вилікував, нею навіть бога підземного царства Плутона від рани, нанесеної Геркулесом. «Але добути цю рослину,— розповідає * Пліній,— було нелегко. Півонію пильно оберігав строкатий дятел, викльовував очі кожному, хто намагався її зірвати». А тому по неї ходили
