Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

Потім — мак займав важливе місце і в язичницьких релігійних обрядах наших предків. їхній відгомін — відома українська гра «Мак», що відтворює обряд сіяння нашими предками маку чи взагалі усієї городини, її подальшого росту й визрівання. Він являв собою щось на зразок заклинання, мета якого — одержати добрий врожай. Ця гра відбувається так...

«Дівчатка, узявшись за руки,— розповідає п. Іванов, подаючи прекрасний опис цієї гри в Куп'янському повіті,— утворюють коло, посередині якого одна з дівчаток сідає на землю. Хоровод рухається навколо з піснею:

«Соловейчику — спадку, спадку!

Чи бував же ти в садку, в садку?

Чи ти бачив, як сіють мак?

Ось так-так сіють мак!»

При цьому або увесь хор, або лише дівчинка в середині кола показує, як сіють мак.

Потім запитують у тієї, що сидить: «Чи пора мак сіяти?» — «Я вже посіяла»,— відповідає дівчинка. Хоровод знову співає: «Ой, на горі мак» і так далі. Потім запитують: «Чи зійшов мак?» Після ствердної відповіді — знов співають. Нарешті, коли на запитання: «Чи дозрів мак?» — одержують відповідь: «Так»,— усі дівчатка гуртом кидаються до тієї, що всередині кола, зі словами: «Дай мачку, дай мачку!» А вона тікає від них».

До старовинних язичницьких обрядів, пов'язаних з маком, слід віднести весільний звичай, що зберігся в селі Михалкове Мозирсь-кого повіту Мінської губернії, «дзєліць кашу», ввечері наступного дня після шлюбної ночі.

«Старша тітка молодого,— як розповідає п. Дикарєв,— підносить кожному кашу на тарілці, примовляючи: «Обсилає князь княгиню (у давньоруських піснях молоді, як відомо, часто називаються князем і княгинею) кашею, та не так кашею, як покрасою». Коли роздають кашу, співають:

«Коли каша з медом,

То віддамо ведмедям;

А коли каша з маком,

Віддамо собакам;

А коли з сипою,

То візьмем з собою».

Потім виносять з хати стіл й ставлять його перед порогом; на тому столі — горілка й закуска. Гуляють до пізньої ночі».

Обряд цей, певно, запозичено у греків. Для пояснення наведеної пісні П. Дикарєв зазначає, що грецька богиня місяця Артеміда в деяких областях Греції зображувалася ведмедицею, Ерінії (фурії), богині помсти, називалися пекельними собаками, а Геката (богиня місяця в пеклі), що панувала над Ерініями, по-грецьки також називалася kion — собака. Згадуваний у пісні мед поряд з вином греки застосовували для жертвоприношень богам на честь померлих; а принесення його в жертву Артеміді пов'язане із співзвуччям слова mel — мед з її прізвиськом melena — темна.

Зауважимо, до речі, що давні греки, зазвичай, приносили в жертву своїм богам таких тварин і такі рослини, назви яких були співзвучні з їхніми іменами або прізвиськами чи взагалі мали до них деяке відношення.

Одне з таких жертвоприношень маку матері-Афродіті відобразилось і в українському звичаї прикликати Долю (Dole — по-грецьки «обманщиця» — одне з прізвиськ Афродіти) 24 листопада, на день св. Катерини (Катерина відповідає іншому грецькому прізвиську Афродіти aderinus — пекельна Ерінія).

Це прикликання полягає в тому, що дівчата, зібравшись до якої-небудь хати, варять кашу з пшона й маку і по черзі лізуть на ворота, примовляючи: «Доле, ходи до нас вечеряти!» Подібний обряд, за твердженням п. Дикарєва, відповідає грецькій «гекатиній вечері», котру виставляли на перехресті трьох доріг, та й саме святкування пам'яті св. Катерини збігається за часом з грецькими святами на честь Гекати.

Інший оригінальний український звичай, котрий теж, мабуть, пов'язаний з давньогрецькими, — обсипання маком місць, де потрібно паралізувати дії відьми. Таке обсипання відбувається й донині. Зовсім недавно в одній із станиць Кубанського краю козак, вийшовши рано-вранці у свій двір, помітив на снігу розсипаний мак й сліди жіночих ніг. За міркою — слід сусідки, і її притягнули до судової відповідальності.

Мак, вживаний проти відьм, повинен бути дикий (мак-самосій) і освячений на св. Маковія, тобто на день мучеників Макавіїв, 1 серпня. Якщо таким маком обсипати дім, то можна бути спокійним — це захистить від усіляких відьомських хитрих підступів.

Переходячи тепер до Західної Європи, треба сказати, що й тут, крім вищезгаданого звичаю сипати мак у черевики молодої, існує немало й інших пов'язаних з ним звичаїв та повір'їв.

Так, у Німеччині стверджують: якщо в ніч перед Різдвом стати на перехресті двох доріг зі ступкою, насипати в неї маку й тричі вдарити товкачем, то з глухих звуків, що пролунають при цьому, можна дізнатися про перебіг подій майбутнього року. А в Познані на Різдвяні свята готують з маку, молока й сухарів щось на зразок тістечок і їдять їх, оскільки існує повір’я — це принесе щастя на цілий рік.

Звичай настільки поширений серед місцевих селян, що цього вечора нема жодної сільської оселі, де б не подавали подібну страву разом із смаженою гускою та свининою. У Нідерзейдліці з такої нагоди навіть склали приказку:

«So viel Pielchen,

So vie! Hulchen».

(скільки тістечок, стільки й гусенят у наступному році).

Мак у Німеччині — й засіб для заклинання, і в Тюрінгії, наприклад, існує переказ, немовби завдяки такому заклинанню припинили своє існування колись багатющі золоті копальні.

Переказ розповідає, що мати одного рудокопа, звинуваченого й скараного на смерть нібито за покражу золота, взяла півчашки макових зерен і розсипала їх по всьому золотоносному родовищу. Висипаючи мак, вона з прокляттям заклинала, аби родовище загинуло й залишалося без використання стільки років, скільки макових зерен у чашці. І одразу ж, як свідчить переказ, гірські потоки затопили всю місцевість, і золота рудня загинула назавжди.

На завершення — нагадаємо ще одне цікаве повір'я, що існує в багатьох місцевостях Німеччини, нібито мак завжди щедро росте на полях битв.

До такого уявлення спричинилося криваво-червоне забарвлення його квітів. Але насправді велика кількість маку в цих місцевостях пояснюється простіше: на такі поля, зазвичай, намагаються не пускати худобу на пасовище. Внаслідок цього мак встигає визрівати й щорічно щедро розсіювати своє насіння, і згодом мало не суціль покриває поля яскраво-червоними квітами.

Народ, одначе, стверджує: «Це не квіти, це кров загиблих, котра піднімається до нас із землі і, перетворившись на криваві квіти маку, просить нас молитися за упокій їхніх грішних душ».

Звідси, мабуть, походить також і поширений у Фландрії та Бра-банті спосіб залякування дітей: не ходити на макові поля, оскільки квіти його висмоктують кров. А з іншого боку — характерна й місцева назва його: «sprokelloem» — «квіти привидів».