Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

На дві перші зауваги Господь відповів, що знищення живих створінь одне одним і смерть — суть необхідний закон удосконалення і що істоти, котрі населяють землю, не в змозі осягнути його лише через свою короткозорість та обмеженість свого розуму.

— Для мене,— додав Господь,— усі створіння світу, починаючи від найдрібніших і до найбільших, від найслабших до найсильніших, від нерозумних до найрозумніших — тільки органи, лише клітинки одного величезного організму. Вони обмінюються одне з одним соками й силами, так що один допомагає іншому, водночас беручи й віддаючи. А смерть — лише спочинок утомлених і колиска нового життя.

Щодо третьої скарги землі,— оповідає Мантегацца,— то Господь, важко зітхнувши, глибоко задумався над нею. Одначе, трохи подумавши, не змінив Свого попереднього рішення, лише сказав:

— Твоя правда, земле, на тобі надто багато горя, але я вклав у людину іскру Моєї всемогутності, і вона упродовж тих багатьох тисячоліть, котрі їй ще належить проіснувати, навчиться, як те горе перебороти і як від нього вилікуватися. Людина хотіла бути вільною, то нехай же тепер і несе всі наслідки цієї жаданої волі.

— Але, Господи,— заперечила Йому тоді земля,— перш ніж настане той віддалений день зцілення, допоможи людині хоча б чим-небудь — дай їй хоч якийсь засіб заспокоєння від болю, аби він не був таким тривалим, тяжким і смертоносним!

Тоді Господь іще трохи подумав і дав землі маленькі, крихітні зернятка й наказав розкидати їх на оброблених полях та вздовж доріг, якими ходить людина.

Земля розкидала їх, з них виріс наш мак, що розпускає відтоді свої барвисті яскраві квіти” серед хлібного поля, вздовж доріг і на луках, де відпочиває людина. Мов яскравий вогник, блищить він серед жовтого колосся та зелених рослин й запрошує людину зірвати його, вичавити з нього сік й скористатися цілющими болезаспокійливими властивостями.

І так з того часу ця чудодійна рослина розраджує душевні страждання, заспокоює тілесний біль і робить життя терпимішим...»

Такі легенди про походження маку, що виникли порівняно недавно. Але зі снодійною властивістю макового соку були знайомі, як уже зазначалося, і давні греки, а тому у них виникла й своя легенда про походження цієї рослини.

Вони вірили, що мак виріс зі сліз Венери, котрі та проливала, дізнавшись про смерть свого милого Адоніса. Греки вважали мак неодмінним атрибутом бога сну — Гіпноса та його рідного брата, бога смерті — Фанатоса. Тому бога сну зображали завжди юнаком, котрий лежить або сидить, чи ангелом з опущеними крилами, який несе в руках макові головки. Іноді вінком із макових голвок йому прикрашали також і голову. Бог смерті теж являв собою юнака з маковим вінком, але з чорними крилами, у чорному одягу — він гасить опущений палаючий факел.

Так само й богиню ночі ми бачимо в інтерпретації давніх греків, обвитою гірляндами макових квітів — символу спокою-відпочинку, котрий опускається цієї пори на землю. А бог сновидінь, Морфей, оселя якого — царство сну, уявлявся їхній фантазії обсадженим маковими рослинами.

Овідій у своїх чарівних «Метаморфозах» так описує домівку (царство) Морфея:

«Antefores antri fecunda papavera florent Innumeraegue herbae, quarumde lactae saporem Nox legit, et spargit per opacas humidas terras

* * *

Nune circa passim, varias imitantia formas,

Somnia vana jacent totidem, quot messis aristas,

Silva gerit frondes, ejectas littus arenas»

(Вхід у домівку обсаджений квітами маку й численними травами, що ніч постачають снодійними соками, котрі вона перегодом розносить по світові всьому, завитому в морок... Ось тут-то довкола (Морфея) в різноманітному вигляді перебувають у спокої тисячі снів, їх стільки, як і колосся на хлібному полі, як листя у лісі або як піщинок, що море на берег кидає).

— Коли Морфей,— казали давні римляни,— хоче когось приспати або навіяти на нього солодкі мрії, то лише торкається квіткою маку. .

Мак присвячували й богині жнив Церері, оскільки він завжди росте посеред хлібних злаків. А також на згадку про те, що Юпітер дав їй макового насіння, аби подарувати сон і заспокоєння від душевних мук, коли Церера оплакувала викрадену богом підземного царства Плутоном свою улюблену дочку Прозерпіну. Із його квітів разом із хлібним колоссям сплітали вінки, котрими потім прикрашали її статуї.

Самі ж квіти маку були неодмінним атрибутом жертвоприношень на честь богині, а також урочистих служб і вважалося — мак взагалі настільки приємна для неї рослина, що й богиню незрідка називали «Меконою», від грецької назви маку — mekon, makon. Звідси, очевидно, і наше — мак.

Статуя Церери з тієї ж причини — завжди з маком у руці.

З ним же зображувалась і богиня нічного неба — Персефона, як така, що всій землі навіювала сон.

Звичайно, у цих випадках, за винятком хіба що Церери, мак — символ сну, а іноді — смерті...

Хто перший помітив снодійну властивість маку і почав добувати сік цієї рослини — достоту невідомо. Виготовлення з маку снодійного побутувало вже серед давніх єгиптян, вони користувались ним як ліками і з цією метою вирощували поблизу Фів той самий різновид маку (Papaver somniferum), що й ми зараз. Давні греки ознайомилися з його основною властивістю за 416 років до народження Христа. Давні римляни користувались маковим зіллям досить широко. Відомо також — у давнину сік, котрий добували з маку, поділявся на два різновиди: опій (opos — по-грецьки сік), той, що одержували із недозрілих голсвок маку з допомогою надрізів, і одержуваний із усіх інших частин рослини — меконіум.

А втім, помітити снодійні властивості маку було не важко, оскільки всім відомо, який сильний дурманний запах поширює ця рослина довкола себе, навіть від цього можна заснути. А тому в Німеччині виникло повір'я: той, хто засне серед макового поля,— захворіє на сонну хворобу.

Відгомін його знаходимо у прекрасній поезії відомого німецького поета Уланда:

«Zur Warnung hort’ ich sagen,

Dass der im Mohne schlef,

Hinunter war getragen Im Traume schwer und tief.

Dem Wachen sglbst geblieben Sei irren Wahnes Spur.

Die Nahen und die Lieben Halt er fur Scheinen nur».

(Мене застерігали: того, хто заснув серед макового поля, приносили додому, заглибленого у важкий сон. І що, прокинувшись, він мав ознаки легкого божевілля: