Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба - Колектив авторів
Рис. 24. Бронзове окуття піхов меча з могильника пшеворської культури Гринів.
На поселенні IV ст. Хлопків, що на р. Трубіж, було знайдено кістяне знаряддя із зображенням шести різних знаків-символів. З поселення VII—IX ст. Рашків ІІІ на Буковині походить сковорідка, на денці якої крапочками зображено птицю.
Зображення таких символів на речах повсякденного використання свідчить про суто утилітарний характер ідеологічних уявлень слов’ян І тис. н. е. Вони несуть у собі ідею добробуту та процвітання роду[383].
Унікальною для цього періоду знахідкою є бронзове окуття піхов меча, що походить з багатого поховання І ст. н. е. на могильнику пшеворської культури Гринів. Прорізне бронзове окуття разом з іншою зброєю належало вождю племені або групи племен і було виготовлене на замовлення. Від зовнішньої частини окуття збереглася пластина, на якій ярусами розташовано п’ять різних сцен з викарбуваними високохудожніми зображеннями людей, звірів, рослин. Ці зображення, напевно, відбивають структуру впорядкованого світоустрою, Всесвіту, як його розуміли давні. Питання про місце виготовлення шедевру досить складне, оскільки унікальна стилістика зображень не дає підстав відносити його в цілому до кельтського, гето-дакійського чи германського мистецтва. Очевидно, піхви були виготовлені на периферії провінційно-римських, гето-дакійських та кельтських впливів, але мають місцеве підґрунтя, про що свідчить стилістична єдність усіх зображень. Тут використані образи, вже відомі у мистецтві Європи, які можна співвіднести з деякими елементами індоєвропейської міфології[384].
Гадаємо, що протягом І тис. н. е. сакральні дії певною мірою відповідали основним етапам суспільного розвитку. Можливо, малюнки на побутових предметах та громадські жертовники на поселеннях (Загаї, Іванківці, Городок) пов’язувалися із сімейно-родовим культом шанування предків. Наступному щаблю соціального розвитку відповідають племінні та міжплемінні святилища IX—X ст. На стадії переходу до ранньокласового суспільства та ранньодержавних форм життя виникають умови для перетворення богів та культів племен і союзів племен на загальнодержавні культи. Таку реформу, як відомо, намагався провести князь Володимир у 980 р., коли на київському капищі було зібрано всіх богів різних слов’янських племен. Ця реформа мала на меті створення офіційного пантеону єдиного князівства.
Розділ VI
Слов’яни та оточуючий світ
Глава 1
Кельти, германці, балти
Стародавні слов’янські племена мали постійні взаємні зв’язки з сусідніми народами, а також зазнавали прогресивного впливу розвинутих більш віддалених цивілізацій.
Важливим фактором розвитку Європи другої половини І тис. н. е. було формування кельтської, або латенської цивілізації. її вплив на культуру європейських народів у наступні століття можна порівняти тільки із впливом античного світу. Племена кельтів, що мешкали на межі VI—V ст. до н. е. у верхів’ях Дунаю та Рейну, на основі місцевих культур гальштатського періоду створили нову культуру, яка одержала в археології назву латенської (поселення Ла-Тен у Швейцарії) і проіснувала до рубежу нашої ери. Шляхом воєнної експансії кельтські поселення та городища-оппідуми поширилися від Британії до Карпат. Ще ширшим був культурний вплив, який виявився у виникненні особливого латенського стилю у багатьох сусідніх племен[385].
Східні пам’ятки середньоєвропейського латену лежать на західних схилах Карпат на території Польщі, України, Словаччини, Угорщини та Румунії. Тут кельтами були підкорені північнофракійські племена — носії куштановицької культури. Їхня етнографічна своєрідність деякий час зберігалася, зокрема в ліпному посуді. На Українському Закарпатті знайдено та досліджено кілька десятків латенських поселень та городище Мала Копаня[386]. Відомо кілька залізоробних центрів. Поселення Галіш-Ловачка було одним з найбільших ремісничих центрів Середньої Європи в останній чверті І тис. до н. е.
Про безпосереднє вторгнення кельтів-галатів на територію Східної Європи свідчить знайдений в Ольвії декрет на честь Протогена (див. II том цього видання). У ході переселення до Малої Азії в III ст. до н. е. галати здійснили похід у Північне Причорномор’я і погрожували поселенням місцевих греків.
Ряд дослідників, спираючись на археологічні знахідки та дані лінгвістики, висловили думки щодо проникнення кельтів на схід від Карпат аж до Середнього Подніпров’я[387]. Але речей безпосередньо кельтського походження на цих землях дуже мало. Значно помітнішим виявився латенський вплив на художні стилі та ремісничі навички деяких місцевих культур. Спільні риси лощеного посуду зарубинецької, пшеворської та поєнешті-лукашівської культур пояснюються саме наслідуванням латенським взірцям. Те ж стосується типів бронзових фібул, браслетів, булавок та інших металевих прикрас. Кельтські досягнення у чорній металургії та металообробці сприяли розвиткові цих галузей у Південно-Східній Європі.
Тісніші відносини складалися у давнього населення України з народами фракійського походження. Фракійські та споріднені їм гето-дакійські племена в другій половині І тис. до н. е. заселяли значну територію Балканського півострова та лівобережжя Дунаю до Дністра. Їхня культура зазнала значного впливу грецької цивілізації, а також скіфів та кельтів, які розселилися у Фракії в IV та III ст. до н. е. VI ст. до н. е. гети, об’єднані під владою царя Буребісти, здійснили похід у Північне Причорномор’я, під час якого зруйнували Тіру, Ольвію та велику кількість сільських поселень. Гето-фракійські елементи у матеріальній культурі пізньоскіфських городищ Нижнього Дніпра показують, що частина завойовників залишилася тут і змішалася з місцевим населенням[388].
Контакти гето-фракійців з населенням лісостепової смуги України складалися в Подністров’ї та Прикарпатті. На рубежі III—II ст. до н. е. цей процес був ускладнений впливом на території Східної Румунії, Буковини та Молдови культури Поєнешті-Лукашівка, в основі якої лежав привнесений германський компонент (вірогідно, плем’ям бастарнів) та місцевий гетський субстрат[389]. З І до початку III ст. н. е. на обмеженій території Верхнього Подністров’я існувала яскрава липицька культура. Її виникнення пов’язують з переселенням «вільних даків», які принесли з собою гончарне коло та деякі інші надбання дакійського латену[390]. Пізніше липицьке населення через складні інтеграційні процеси за участю пшеворської та пізньозарубинецької людності вливається у місцевий варіант черняхівської культури, який прямо стосувався слов’янського етногенезу[391].
Херсонська обл. Золоті поясні прикраси з хутора Келегеї. VII—VIIІ ст.
Кіровоградська обл. Глодоський скарб VII—VIII ст. Золотий медальон.
