Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
Si Dii forte dabunt ora videre tua. Sin superis aliter visum fuerit, nos tamen memoriam tui honeste servabimus.
Acdpe quo semper finitur epistola verbo,
Quo, tibi qui mittit, non caret ipse, VALE!
1758. Augusti 22, ex pago Kauraj7.
R[everendissimo] s[acro] s[ancto] in Christo P[atri]
Gervasio Carmen apobaterion, или Отходная пѣснь8
Ьдеш, хочеш нас оставить,
Ьді, же весел, цѣлій, здравій,
Будь тебѣ вѣтры погодны,
Тйхы, жаркы, ни холодны,
Щасливій твой Путь Вездѣ отсель будь!
Путній ищезнѣт сграхы,
Ляжте, подорожны прахы,
Скоропослушніи Конѣ Пусгь несут, как по долонѣ,
Щасливим слѣдом,
Как гладенким льдом.
'Облакы, пройдѣт невѣрны,
Не соллѣт дождей чрезмѣрних,
Вар не ожжи полуденній,
Свѣтом Луны озаренній
Щасливсо сей Путь Повсюду в ноч будь.
Той твои управит ногы,
Кой дал Землю и Дорогы,
Ббдро сйдяще високо,
Путь твой Хранящее Око
Щасгит сей отход,
Благословит вход.
Здравствуй, сторона щаслива,
Примеш Мужа добротлива.
Брось зависгливые нравы!
Вѣрен его есгь познавій.
Щаслив на сгепень,
Конец на блажен.
Найпревелебн[ішому] во Хрисгі отцю Гервасію Григ[орій] Сковорода б[ажає] д[оброго] з[доров'я]!
Ти вже готовий до від'їзду. Нам здається, що ти вже линеш на крилах. Тому на знак нашої синівської любові й пошани до тебе прийми від нас відхідну пісню, яка по-грецьки називається апобатеріон. Апобатеріон походить від грецького слова атгораіѵеіѵ, що означає 'відходити, від'їжджати'. У цій пісні тих, хто від'їжджає, проводжають побажаннями добра й різних благ. Щоправда, наша пісня майже зовсім селянська й проста, написана простонародною мовою, але я сміло заявляю, що, попри всю свою простонародність і простоту, вона щира, чиста й безпосередня. Царів і тиранів ми часто вихваляємо всупереч власній волі, але з друзями справа цілком інакша. Те, що тут сказане, викликане не силою, не страхом, а прихильністю. Від лестощів моє серце не менш далеке, ніж Китай від Португалії. Та навіщо я виправдовуюсь? Хіба мене хтось звинувачує? Ніби я не знаю твого серця або твого ставлення до мене? Я знаю, що ти її із задоволенням приймеш не тому, що це пісня, не тому, що вона звернена до тебе, а тому, що належить мені, кого ти не ненавидиш, щоб не сказати -любиш. Ми зараз, сумуючи за тобою, втішаємо себе цією пісенькою, наспівуючи її під звуки кітари або ліри. Та й перегодом, коли цей сум збільшиться від розлуки з тобою, будемо пом'якшувати його тим-таки способом, аж поки...
Якщо боги дадуть змогу побачитися з тобою. Якщо ж вишнім бажане буде інакше, ми все одно будемо вірно берегти пам'ять про тебе.
Слово ж прийми, що зринає наприкінці послання:
Бажаю тобі здоров'я, яким володію й сам9!
1758 p., 22 серпня, із села Каврай.
95
До Кирила [Федора Ляшевецького]10
[У Воронеж], [1761 p.]
Гѵг|стіе amice, jucundissime Cyrille!
Quid? Potuistin' credere, fore ut mihi apud te verba deessent? Desunt. Et tamen stat sententia paulisper cum Cyrillo confabulari. Tres schedulas ad te perpetuas dedimus, in quibus nil, ut ajunt, sacri erat, praeter nugas familiares, praeter meras minutias. Quid autem expectes ab eo, qui sese totum in aeternum Musis consecravit, quam quae ad solius animae cultum pertineant? Magnifica, inquis, polliceris. Ita sane, mi amice, si animum et voluntatem spectes, etiamsi non semper voto respondetur. Per me licet aliis curare aurum, honores, Sardanapalorum11 mensas et vulgares voluptates, popularem auram sive gloriam et magnatum favorem: obtineant sibi hos, ut putant, thesauros, non invideo; modo mihi contingant spiritales divitiae et animi panis ille et ilia vestis, sine qua non conceditur introire ornatissimum ilium thalamum Sponsi Illius12; omnes meas vires, totum conatum hue confero; facessat omnis caro! Paulus clamat: та 7іаѵта £tni-ua)0r]v, каі г]уой|ааі сгки(ЗаЛа eqvai, iva Xqicttov кєрЬг|стсо13; idem ego vodferor: Ьіажсо be, єІкаікатаЛа(Зсо14.
Attamen in magnis et voluisse sat est15.
Sed vis darius ostendam meum animum? Acdpe: omnia relinquo et reliqui, hoc solum per omnem vitae cursum acturus, ut intelligam, quid sit mors Christi, quid significat resurrectio. Nam nemo potest surgere cum Christo, nisi prius cum eodem moriatur. Dices: nae tu tardus es, qui hactenus non capis, quid sit resurrectio et mors Domini, cum haec mulierculis, pueris, lippis et tonsoribus sunt nota. Sic sane, mi Cyrille, tardus sum et hebes cum Paulo, qui canit: та тсаѵта £tni-ua)0r]v той уѵагѵаі айтоѵ, каі тг]ѵ Ьйѵаціѵ тг)д аѵасттастесод айтой каі тг]ѵ коіѵатѵіаѵ тагѵ 7іаѲг)цатсоѵ айтой...16.
Haec quanti sunt? quid ait, perpende! Quid est уѵагѵаі айтоѵ, каі тг]ѵ Ьиѵаціѵ тГ]с аѵасттастесод айтой, nisi noscere Christum, et vim resurrectionis Ipsius? Eheu miseram stultitiam nostram! qui somniamus nos arcem S[anctarum] literarum tenere, cum fortassis quid sit babtizari, quid denotat vesd sacra coena, ignoramus. Haec si primo auditu, ut vulgo putant, intelliguntur17, quorsum attinebat mysteria dicere18? An non stultitia est occultum et arcanum nominare, quod nemini non pateret quamvis imperito? Veteres Pharisaei illi et Scribae pulchre sibi blandiebantur in intellectione I eg is Mosaicae et tamen a Christo audiunt caed. Tic yap eyvco vouv kuqlou19?
Haec certe de S[ancta] Scriptura didt Paulus, in qua mens Dei latet conclusa, inaccessibilis, signata. Et quis aperiet sigillum? Ecce audis, mi cariss[ime] Cyrille, quae spedat, appetit, desiderat meus animus, ne quaerere possis, quid agam. Sed accipe, quae me praedpue in Seneca in stuporem conjecerunt, arrige aures! "Fads rem optimam et tibi salutarem, si, ut scribis, perseveras ire ad bonam mentem: quam stultum est optare, cum possis a te impetrare. Non sunt ad caelum elevandae manus, nec exorandus aedituus, ut nos ad aures simulacri, quasi magis exaudiri possimus, admittat. Probe est a te Deus, tecum est, intus est. Ita dico, Ludli20, sacer intra nos Spiritus sedet malorum bonorumque nostrorum observator et custos: hie prout a nobis tradatus est, ita nos ipse tradat.
Bonus
