Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

моє обурення й мою зайнятість, і немає Аполлона, який би мене захистив од нього, як він захистив Горація. Пізно ввечері Гриша сповістив, гцо є листоноша, який від'їжджає завтра вдосвіта. Усупереч моєму щоденному звичаю, я при світлі лампи приготував два листи. Бо і ніч тепер коротка, і очі в мене болять, а крім того, маю звичай рано вставати. Чому ти й доа мовчиш? Щодо мене, то я раніше писав тобі, якщо випад... Якщо ти хворієш тілом, люди назвуть тебе нещасним, але не я. Якщо ти так само впевнено, як розпочав, біжиш на перегонах, то, на мою думку, ти щасливий. Біжи, слідуй, дивись навкруги, дивись уперед, шукай, стукай, настоюй, але вперто й наполегливо: Царство Небесне, як і дівоча незайманість, любить, аби його брали силою. Хтось слабшає? Ти зміцнюйся. Хтось ображається? Ти знось образу. Хтось упадає в розпач? Твердо стань на якір. О, щасливий той, хто ступив на шлях Господаї Але тричі, чотири рази блаженний той, хто несхибно ним іде. Лиш терпіння дістане в нагороду вінок. Та на жаль, мало хто по-справжньому й серйозно слідує за цією ниткою-дороговказом. Але і з цих небагато завершують дорогу. Жоден філософ, жоден художник не такий самотній, не покинутий так на самого себе, як той, хто вчить про вічне життя. Появу такого будівника світ висміює, мудреці називають його дурнем, ченці під машкарою благочестя переслідують, єретики, хитро перетлумачуючи, спростовують, юнаки уникають, старці гребують, царі пригнічують, бідні зневажають; і чи не здається тобі, гцо нині граються цим дивним царем? Але він знає своїх і знає, для кого він воскресає. Яка безчесна людина не бачила його живим? Але хто, крім обраних, бачив його воскреслим? ["ш Глубина пр[емудросги"] та ін.

Але бувай здоров, мій найдорож[чий], бо я не насичусь... Твій у Господі Григ[орій] Сковорода.

22 квіт[ня], [с Харкова.

Любезному пріателевѣ Ѳеодору [...]

Жебокрицкому в Дмитровку].

97

До Василя Максимовича36

[Харків, друга половина 1764 p.]

Любезной друг Васіль Ма£,імович!

Слава человѣку неоцѣненное есть Сокровище. Справедливо мы дѣлаем, что Богатство, честнсо собранное, сохраняем или похищенное виіскиваем. Та ж справедливость требует от нас, дабы мы чесгнимы дѣламы наживали и сохраняли себѣ славу, а похищенную клеветнйчимы кохтями опять возвратить к себѣ старались. Вы, друг мой, думаю, повѣрите, коль злобних я имѣю соглаголников. Если бы оны обичніи мнѣ беззаконїя приписивали, сносно бы было. Но сій немилосердникы толь неогра-ниченним дишут на мене язїковредїем, что, кромѣ чреззвичайной моих нравов порчи, сот них проповѣдуемой, дѣлают мене душегубителем, іли Еретїком37, и по сей причинѣ запрѣщают подкомандним своим слушать моих Разговоров. Сегсо я не терпя, здѣлал краткое сочигценіе, которое вам, другу моєму, посилаю. Оно хотя лаятелних их челюсгь заградить не может38, однак, думаю, по нѣсколко здѣлает косноязичнимы, дабы незлобивіи и правій39 сердца менш сот сего соблазнов претерпѣвали.

Друг ваш Григорій Сковорода40.

Во-первих, поговорують, будто я нѣкоторим молодцам внушал, что сія или другая какая человѣческой жизны стать вредна и неблагополучна и, напротив того, нѣкоторим сгатьям сущесгвённое приписивал Блаженство41. Но можно ли мнѣ быть толь безумнагсо и вреднагсо мнѣнія? Которіи внутреннѣе мене спознали, тѣ доволнсо увѣренны, что я со сем імѣю мнѣніе з Масі ѵюVi Святим42. Он говорит, что нѣт нѣгдѣ Злости, ни в чем никогда43. Как же так, если видим, что почти вездѣ одна Злость? Он учит, что Злость не что иное, точію ті, ж сот Бога созданніи благій вегцы, приведенны кѣм в безпорядок44. Вот, напримѣр, наложил кто на голову сапог, а на ногы шапку. Безпорядок зол подлиннсо, но чтоб шапка или сапоги жизни человѣческой не полезны были, кто скажет? А сколко я примѣтил, то сей безпорядок по болшой части зависит на разсужденіи времени, мѣста, мѣры и персоны. Напримѣр, в горячой лѣтной полдень без достойногсо резону шубу таскать; заснул ли кто безвременнсо и безмѣрнсо или не на мѣстѣ, хулы достойна непорядочносгь, но не сон или гнѣв; все бо есть благое. И развѣ я не понимаю, что мудрій люде житіє человѣческое уподобили комедіалним играм45? Можнсо сказать, что ты этой персоны по природѣ удачно представить на театрѣ не можеш. Но лзя ли сказать, что тая или другая персона Комедій вредна, если благоразумной сочинитель ея опредѣлил? И великіи Персоны, и подліи Маскы в важной сей Житія нашегсо Комедій премудрій Творец опредѣлил. Разсуждая свойсгво чьей природы46, могу я сказать, что ты, напримѣр, гидлив, жалослив, рббок, лѣкарем или поваром тебѣ быть неудачнсо. Но когда я кому говорил, что лѣчебная Наука и поваренное масгерство вредное? Многократно я говаривал, что тебѣ или тому быть священником или монахом не по природѣ, но чтоб сказать, что священсгво или монашесгво стать вредна, никогда сегсо не было. Кто по натурѣ своей клопотлив и ретив, такому можнсо сказать, чтоб быть градоначалником беріогся, гдѣ безпресганніи оказіи к гнѣву и к здорам. Но могу ли помислить, чтоб своеволству людскому Командиры надобны не были? Помилуйте мене! Не ТОЛЬ Я ІІОДЛОІСі) родился Понятія, чтоб ниспутитись в толикіи сумазброды. Многіи мене називают разумним человѣком, но такія разсужденія не могут прити развѣ в бѣшенную голову.

Если ж я правдолюбній и незлобивіи сердца увѣрить возмогу в сем, что мнѣ кую-либо стать Житія существеннсо називать вредною никогда на ум не всходило и что я учил всегда осматриватся на свою природу, кратко сказать, познать себе самагсо, к чему он рожден, ибо никого Бог не обидил47. Теперь я тѣм же истинну любящим Умам на разсужденіе оставляю: за сіє я хулы или хвалы достоин?

Толксі) покорнѣйше прошу сіє взять в разсужденіе, откуду меж народом такій непорядкы, смятенія и безпокойства? Не оттуду ли, что многіи, по пословицы, не родились к священсгву, да повлѣзали в ризы48 и, не будучи грибамы, повлѣзали в кузуб49? По сей-то причинѣ дѣлается, что иних священсгво ублажило, а многих окаяннимы подѣлало. аггсюду дѣлается, что и самая подлая стать бьіваєт человѣку причиною гцастія, если она природная Ему. Если правсо и хороша) всяк свою персону предсгавляет, откуду толикое смятеніе на театрѣ? Оттуду, без сумнѣнія, что неудачнсо, а неудачность, без прекословія, от тогсо, что природѣ егсо песої ласнсі), ему вреднсо и обществу не прочно. Многіи изрядніи были бы купцы или иахары, если б не принялись за противную их природѣ стать. Иніи были бы искусніи сгряпчіи, если б в Монашество не встряли, в котором один с природою борющійся больш надѣлает соблазнов, нежели пять честних