Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
Illam filiam, quam Mater Eicbv genuit545 (nolo natas de lacu miseriarum et de limo) pulchram, pulcherrima novaque spirantem haveo audire, gestareque oculis, quae tota spirat ()u|_ud|_iaxa. Recens enim et nova fragrantia de Spiritu illo exhalat, qui
semper est vivus et antiquus tamen diebus546. Te amat omnis similis anima, tuosque sequitur gressus, quaecunque et ipsa est ejusdem Matris ІєроистаЛгца filia. At filia Edom licet indignatur, hoc tamen tacite id est serviliter fadt, heram te esse probe sentiens, et hoc ipso sese servam ostendens. Videt enim ex non vulgaribus non vulgaria admirandaque praemia, novam inusitatamque gloriam, cum et Rex ipse sit admirandus, quia justus et mitis. Ego autem licet multa et confuse dixi, nunquam tamen animo non alloquor, nunquam non specto te. Quodsi paulum aversi visi sumus, tanto magis nunc exardesdmus. Sed salutare tuis hodie yeveCTLOLg te visum fuit, со фіЛтатг) Оихп цои тріст7то0г]тє Міх«пЛ, X«lqe. Log Гоїпубоюс] o Ца(3(3іѵ]. 1764, Nov[embris] 8.
*
"Радій вельми, дочко Сіону,
Проповідуй слово Боже, дочко Єрусалима" та ін.
Адже Господь твій, хоч і старий днями, у той же час новий, оскільки він живе мало в кому й рідко в кому. Це зовсім неабиякі душі, якими керує той твій Цар. Вони теж нові, не пов'язані з нечистими й рабськими пристрастями, як ті душі, котрими править не цей твій, що називається Сущий, а інший, не новий, а звичний Христос, не для вах спільний, хоч він і править майже вам світом і вама людськими покидьками. Але нехай мовчать ті, хто родом з Едома та Ідумеї, бо з поганого скарбу вони виносять погане і тхнуть мертвечиною.
Але ту дочку, яку народила мати Сіон (я відкидаю народжених з озера зла та бруду), найкрасивішу, сповнену новими пахощами, - її я жадаю почути й побачити, її, що пахне вся фіміамом, бо вона свіжа й новим жаром дихає від того духа, який завжди живий, хоч старий днями. Тебе любить всяка подібна до тебе душа й слідує твоїм стопам, бо вона й сама дочка тієї ж матері Єрусалима. А дочка Едома, хоч і гнівається, однак робить це мовчки, тобто по-рабському, добре відчуваючи, що ти пані, і тим самим показуючи себе рабою. Бо вона бачить, як з незвичайного походять незвичайні й дивні дари, бачить нову й незвичайну славу, тому що й сам Цар гідний подиву, бо він справедливий і лагідний. Щодо мене, то хоч я й багато що сказав неясно, однак завжди з тобою в думках розмовляю й завжди бачу тебе перед собою. Якщо здавалось, що ми трохи були один одним невдоволені, то тепер іще більше палаємо любов'ю. Але я вирішив сьогодні вітати тебе з днем народження. О найлюб'язніша душе моя, тричі жаданий Михайле, радій! Твій Гр[игорій] Сіавич]. 1764, 8 листопада].
71
[Харків, листопад 1764 p.]
Carissime Michael!
Mitto tibi duas, quas vocant, lapsus sum: tres сгтоофас ттоіі]тікас, aptatas ad modulationem illam, quam dididmus a degenere illo Monachorum
КаЛЛісттратф547. Has condnnavi, ut cum puero uno alterove non soli tibiis caneremus. Porro ne vana essent omnino verba, inserui aliqua de sententia divina planiuscule rudique, ut ajunt, Minerva, quae nos semper et subinde respicere extrema docet548. Nam haec primum in mentem sese obtulerunt, cum drcumspicerem. Et mea quidem sententia nec cautus nec prudens nec callidus est putandus, qui hoc identidem non faditat. Hoc veteres sapientes faditarant, et hanc ob causam, ni fallor, Apollo тєстстара сота excov549, Romanus autem Janus Ьі7тр6стсо7тод550 fingebatur et pingebatur. Et si offenderis ethnica theologia, vide an non hue pertinet Specula ilia Habacum551 aut Pauli ilia altitudo et longitudo552. Sed vale carissime ac nostras in Domino nugas boni consule, ut soles. Ad te quando et qua parte diei venire jubes, veniam, sed per puerum significa. Tuus Gregor[ius] S[abbin],
*
Найдорожчий Михайле!
Надсилаю тобі дві, - ні, я помилився, - три так звані поетичні строфи, підібрані до мелодії, якої ми навчилися від відомого тобі недостойного ченця Калістрата. Я їх склав, щоб мати можливість співати з кимось із хлопчиків, а не лише виконувати цю мелодію на флейті. Потім, намагаючись, щоб слова не були геть беззмістовні, я надав їм певного релігійного змісту, в дуа, як кажуть, простонародної мудрості, яка нас учить оглядатися завжди й раз у раз на наслідки. Останнє прийшло мені насамперед на думку, коли я підшукав потрібні слова. І, по-моєму, не можна вважати обережним, розсудливим того, хто не діє так само. Це практикували і стародавні мудреці, і, якщо не помиляюся, з цієї ж таки причини Аполлона зображували й малювали з чотирма вухами, а римського Януса - дволиким. А якщо ти гребуєш поганським богослів'ям, тоді зверни увагу, чи не сюди належать також знані дзеркала Аввакума або висота й довжина Павлова. Але бувай здоров, найдорожчий, і прийми прихильно в Господі, як це ти зазвичай робиш, наші дрібнички! Коли і в який час накажеш прийти до тебе, прийду, повідом через хлопчика. Твій Григор[ій] С[авич].
72
[Харків, жовтень - листопад 1762 p.]
Salve, Anima mihi carissima,
Mi Michael!
Questus es heri de quodam male in te animato. Quid agas? Sic est hominum vulgus, ambitiosum, iracundum, philautum, et quod pessimum est mendax et invidum. Non potes tibi ne unicum quidem amicum parare, quin simul duos tresve acquiras inimicos, ut verissime dictum sit, eum, qui inimicos non haberet, ne amicum quidem possidere. Vulgarium rerum mercatura, si felidor fit, movet invidiam, nedum bonus emptus amicus. Sed stultissimum genus hominum, amicos emere ambit, nec nomisma habere curat. Quod autem est nomisma, quo amid comparantur, dididsti ex Plutarcho553. Divinum munus est virtutis indoles ceteraeque pulcherrimae dotes, quae pellidunt ad amorem; has nemo sibi largiri potest: Dei est haec gratia; quibus cum sunt privati, restat, ut invideant, ad naturalem infelidtatem novam ex sese fabricatam addentes, puta animi vitiositatem, usu comparatam. Indigni igitur sunt, qui amentur, non tam propter naturae injuriam, quam quod id, quod parca manu a Deo acceperunt, depravant, non contenti sorte, sed invidi
