Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
Tui amantissimus Gregor[ius] Sab[bin],
*
Здрастуй, найдорожча мені душе, мій Михайле!
Учора ти скаржився на одного з твоїх недоброзичливців. Що ж робити? Така людська чернь: честолюбна, дратівлива, самолюбна, а що найгірше, -брехлива й заздрісна. Ти не можеш знайти жодного друга, не знайшовши разом із ним двох-трьох ворогів. Як дуже правильно сказано: той, хто не має ворогів, не має також і друга. Торгівля звичайними речами, якщо вона вдала, викликає заздрощі, а тим паче придбання друга. Але безмірно нерозумний людський рід бажає купувати друзів і не турбується про те, щоб мати для цього гроші. Що це за гроші, за допомогою яких здобувають друзів, - ти знаєш із Плутарха. Задатки чеснот та інші найпрекрасніші властивості, що закликають до любові, - це Божий дар; їх ніхто не може здобути, вони - ласка Божа. Коли люди їх позбавлені, їм залишається тільки заздрити, додаючи до природного нещастя нове, створене самою людиною, тобто порочність душі, яка виникає під впливом звички. Таким чином, люди не гідні любові не стільки з несправедливості природи, скільки тому, що псують одержані ними від Бога скромні здібності й, незадоволені своєю долею, заздрять, ремствують. Такі ті, котрі на тебе гніваються й ненавидять тебе, - вони вічно скаржаться, заздрять, хваляться, щоб не показати свого убозтва, яке вони в глибині душі усвідомлюють і яким мучаться, - уникай їх, не товаришуй із ними. Вітай їх, говори ввічливо, а якщо треба, то й допомагай їм, але як звичайним знайомим, а не як вірним друзям. Тому що ти питаєш мене про декого, то, мені здається, я пересвідчився, що Яків Правиць [кий] - юнак хороший, не заздрісний, простий, дуже жадібний до істинної науки, задоволений своїми здібностями, від природи по-справжньому порядний, м'який, людяний. Це ті якості, що спонукали мене полюбити його. Такої ж вдачі, як мені здається, і Василь Білозор. Поки я їх такими вважаю, до того часу й любитиму їх. Прощавай, найдорожчий, і постарайся любити мене взаємно!
Вельми люблячий тебе Григор[ій] Сав[ич].
73
[Харків, липень 1766 p.]
Ex Plutarcho
de animi tranquillitate558:
"Existimabam divites ego, Phania559,
non gemere noctu560, carpere soporem suaviter"561. Post:
Est ergo vitae consanguinea molestia.
Vitae haec adest molli, clarae vitaeque adest,
Inopique consenesdt vitae562. - Menander563.
Sed veluti timidi, inter navigandum nausea correpti, melius se habituros putant, si in lintrem e lembo, rursumque inde in triremem escendant nihil agentes, quia bilem et metum secum transferunt; ita, vitae mutationes non tollunt ex animo id, quod aegre facit ac perturbat.
Id autem est imperitia rerum, judicii inopia, et impotentia atque inscitia recte utendi statu praesenti.
Haec sane tam divites, quam pauperes jactant, coelibes conjungesque; ob haec forum fugitur, rursus molestum est otium; ob haec produd in aulis volunt, producti statim aegre ferunt.
Ob inopiam (iudidi) morosi sunt, quibus est male.
Aegrotis et uxor molesta est, et Medicum incusant, et ledulus displicet, et de Amicis
Gravis est, qui venit, abiens parit molestiam.
Morbo autem fugato, aliaque fada temperie, qui heri amylum, ova, panem e cribrata farina respuebat, hodie cibarium panem cum nasturtio alacriter et suaviter edit. Eodem modo Reda Ratio quodvis vitae genus, quamlibet mutationem reddit fadlem564.
Exempla565:
Alexander mundos alios desiderabat566, at Crates, pera et pallio instrudus, vitam tanquam festivitatem quandam per jocum et risum exigebat567.
Sicut igitur calceus una cum pede non in diversam partem convertitur, sic animi affectio vitam sibi conformem reddit. Non enim consuetudo, ut quidam dixit, vitae modum facit jucundum568, sed Prudentia optimam parat vitae rationem.
Ergo fontem tranquillitatis animi in nobis situm expurgemus et excolamus, ut externa etiam tanquam familiaria non cum molestia nobis usurpentur569.
Nil est quod irascare rebus scilicet.
Non ira curae illis tua est; bene huic erit,
Qui rebus obtingentibus rede utitur.
Id ergo est primo omnium exercitatione perdiscendum, ut, quo pacto is, qui canem ferire lapide cum voluisset, icta noverca dixit: ne sic quidem, inquit, jactus lapis male ceddit570, - ita nos quoque ea, quae nolentibus nobis fortuna obtulit, alio transferre sdamus.
Actus in Exilium Diogenes, ne hoc quidem male: philosophari cepit571. Zeno Citiensis572, audita navi oneraria, quam unicam reliquam habebat, una cum mercibus vi fluctuum obrutam ac submersam, laudo, inquit, tuum factum, o fortuna, quae nos in palliolum et porticum redigis573.
Quid obstet, quo minus ista imiteris?
Obeundo magistratu impegisti? vives postmodum ruri rerum tuarum satagens. Ambiens Principis amidtiam repulsus es? vives periculorum ac negotiorum liber. Acddit per calumniam vel invidiam exsibilatio aliqua et infelix successus? Secundo vento ad Musas et Academiam navigare licet, quod fecit Plato, post naufragium amicitiae cum Dionysio574. Ac profedo ad parandam animi tranquillitatem multum condudt illustres viros considerare, qui eadem qua nos fortuna aequo animo sunt usi575. Inimici stolidos turbant, quorum delicta non persequeris, sed tua te affectione animi obledabis. Est insani ob amissa dolere, non gaudere relictis. Quid habemus? vitam, valetudinem, solem, otium, loqui, tacere, etc.
Eas Rationes, quae adversus animi perturbationes auxilio sunt, cordati ante quam perturbentur, meditari debent, ut multo ante praeparatae, plus habeant virium.
Eos, qui unum aliquod vitae genus molestia putant vacare, Menander erroris admonet praedidis versibus576.
*
З Плутарха
про спокій душі:
"А я-то думав, Фанія,
що багачі не стогнуть ніччю, сплять-бо солодко". Потім:
"Отож, печаль завжди з життям пов'язана.
Вона існує у житті солодкому, існує також в славному,
Та тратить силу в бідному житті"577 (Мепапдр).
Утім подібно до того, як люди боязкі, захворівши під час плавання на морську хворобу, вважають, що вони будуть почуватися краще, коли з великого судна пересядуть до
