Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Тож займи його тим, що б давало роботу йому,

Тільки буде нехай воно добре й тримається міри.

Так ти зможеш уникнути лютої дуже нудьги Зможеш так ти життя ощасливити384.

Закінчую писати віршами, бо мені здається, ніби я з каменя вичавлюю воду. Краще прозою що-небудь...

Ти ж нам пиши, якщо сам не прийдеш. Перш ніж я вирушу, маю намір знайти час для бесіди з тобою. Ти вільний, я теж. Ти займаєшся наукою, і я не менше. Ти із задоволенням мене слухаєш, я охоче говорю. У чому ж справа? Якщо ти не надаєш значення місцю, де ми могли б, за нашим звичаєм, зручно поговорити, передай через хлопчину, - якщо він вільний, -де ми зустрінемось.

Бо не завжди буде літо...

Бувай здоров, найдорожчий! Твій Григор[ій] Сав[ич].

Чернь пиячить, а ми не поговоримо про достойні речі? Як же це так?

49

[До Харкова], 12 липня [1763 p.]

Salve desiderium meum,

Kfjbog те тєргаоЛг| те xfjg фихп? єцои,

Michael pretiosissime!

Quemadmodum то цоиспкоѵ бруаѵоѵ, si eminus audiatur, duldus affidt aures385, ita absentis amid colloquium longe, quam praesentis, suavius esse solet.

Evenit mihi in te praedpue, ut turn magis amem, tuamque тгіѵ т)Ьйсттг)ѵ 7iQoor)yoQLav appetam, cum absum, cumque semoto corpusculo animus cum animo, tadto ас астсоцатф quodam congressu 6|аіЛєІ те каї сгиѵЬіатрІреі, nulla nec locorum distantia impediente, nec satietate dulcedinem minuente, imo vero augescente, ac magis magisque crescente voluptate, cum quidem longe alia ratio est invisibilium quam terrenorum, caducorumque conditio. Atque haec mihi inter alias summas rationes, quibus vitae molestias edulcare soleo, haud postrema quidem est. Quid enim vero amore suavius, mellitius vitaliusque est? Nae sole mihi carere videntur, imo esse mortui, qui amore carent; nec profedo miror, si аитод o Otoe ауатті] didtur386. Porro bonus amor ille quidem est, qui verus durabilisque et aeternus est. Neque aeternus durabilisque ullo modo esse potest, si ex caduds rebus, puta divitiis et id genus, nasdtur. Sed ex aeternorum animorum similitudine, eorumque virtute corroboratorum, non corruptorum. Nam nec lignum putridum cum putrido conglutinatur, nec inter improbos amidtia coit. Proinde si tibi amor tui noster gratus est, noli timere, ne interrumpatur. Quamdiu enim virtutem colis, tamdiu ille crescit occulto velut arbor aevo387.

Ipsaque fortior est morte388. Perpetuo observaris oculis animi mei nec quidquam boni aut cogito aut agito, quin te praesens praesentem intueri videar. Appares mihi, cum in solitudinem secedo, cum in turba sum, comes congerroque es. Siquid doleo, partem doloris fers praesto; siquid gaudeo, particeps es itidem, ut nec mori mihi liceat, quin tuam animi imaginem velut umbram umbra mecum auferam, si modo vel mors separare poterit, quae corpus destruit, animum liberiorem reddit. Sic corpore quoque liber, tecum per memoriam, per cogitationem, per tadtum dialogum sum futurus, adeo ipsa morte fortior amor389. Is tui noster amor, qui perpetuo tuum com[m]odum meditatur, utinam nunc quoque dicat tibi aliquid, quod animaeque et corpori tuo praesint. Sed quid ego tibi dicam? Ferunt Catonem ilium sapientem, cum Carthaginem, ad tempus repressam, rursum arma meditari adversus Rhomam intelligeret, suasisse Rhomanis iterum bellum Carthaginensibus inferendum esse. Qui cum non obtemperarent, non destitit tamen suadere; et cum in senatu sententiam de aliqua re rogaretur, hoc, inquit, sentio, et (adjidebat) Carthagini bellum inferendum; ita, ait, censeo et Carthagini etc. Donee Rhomanum perpulit, donee Carthago solo aequata est, et sic Rhoma timore liberata390. O carissime! Fuge consortia malorum! malorum consortia fuge! heu fuge procul! Memento! libera me metu! hei mihi, qua timeo! Aufer hunc mihi, si me amas, metum curamque, quae me crudat.

Quae me nunc coquit, et versat, sub pedore fixa391.

Non conquiescam, donee audiero te illos plusquam angues fugitare. Memento te templum Dei esse392. Serva corpusculum castum! Serva animum prius! Serva non mundo, sed Christo, optimo Domino tuo et meo. Servabis, si vigilabis; vigilabis, si sobrius eris. Sobrius eris, si orabis, lacrumabis, otiumque fugies. Non te moveant palatia, arces et templa manu fada, verum unice custodiens animam et corpusculum, templum non factum manu393, illud Salomonis ingemina flexis genibus:

"Да будут сочы твой сотверсты на храм сей день и ногц"394 etc.

Utinam tam multa scribere quam cogitare395 licet! O XoLcrmc optimam hanc indolem tuam sua lucei...]396 illuminet, corpusque bene compositum manibus castitatis [...]397niat inexpugnabilibus Diabolo et ejus ministris. Amen!

Tibi amidssimus Gregor[ius] Sabb[in], 12 Iulii, сБѣлгорода.

Desideratissimas literas tuas desidero. Scribe, quid me tibi facere velis. Nihil non impetrabis, modo sit in re tua inque mea manu. Sed et tu omnia optima vis, et ego is sum, ut ad omnia sanda liber mihi esse videar. Haec praeter hospitem tuum R[everendi]ss[imum] P[atrem] Borissum398 nemini vulgabis. Scis enim invidiosissimum esse ac mendacissimum vulgus hominum. Vale! Salve!

Дорогому Пріятелевѣ Михайлу Івановичу Пану Коваленскому в Харковѣ399.

*

Здрастуй, мій жаданий!

Турбото й утіхо душі моєї, найдорогоцінніший Михайле!

Подібно до того, як музичний інструмент, якщо ми його слухаємо здалеку, здається для нашого слуху приємнішим, так беада з відсутнім другом зазвичай буває набагато приємнішою, ніж із присутнім. Особливо з тобою в мене виходить так, що я тоді більше люблю тебе й прагну твоєї найприємнішої бесіди, коли ти відсутній і коли без участі тіла душа з душею безмовно й безтілесно розмовляє й проводить разом час. Тоді жодна відстань і жоден пересит не зменшує приємності, а навпаки, збільшує її, насолода все більше зростає, бо ж геть інакше положення й стан невидимого порівняно з тілесним і тлінним. Ці міркування посідають не останнє місце серед тих, якими я зазвичай пом'якшую прикрощі життя. Бо що може бути більш приємне, солодке й животворне, ніж любов? Хіба мені не здаються позбавленими сонця, ба навіть мертвими ті, хто позбавлені любові, тож я анітрохи не дивуюсь, що й самого Бога називають любов'ю. Далі, хороша та любов, яка є істинною, міцною й вічною. Любов жодним чином не може бути вічною та міцною, коли породжена тлінними речами, тобто багатством абощо. Міцна та вічна любов виникає зі спорідненості вічних душ, які зміцнюються доброчесністю тих, хто її гартує, а не тих, хто її руйнує. Бо як гниле дерево не склеюється з іншим гнилим деревом, так і між негідними людьми не виникає дружби. Тому, якщо тобі