Пацифікація - Автор невідомий

Називаюся Петро Иавлюк, уроджений у Петр-Амбой, Н. Дж., в 1907. році. Чотирилітньою діггнною батьки забрали мене з собою назад до Галичини, де я проживав у «елі Черче, рогатинського повіту аж до 23. вересня цього року. Того дня виїхав до Америки і живу тепер на 530 Іст Шіснацятій вулиці в Ню-Йорку.

Проти ночі 22. вересня кода 2 години люде в уніформах польської державної поліції обступили Черче і до 4. години пополудні нікого не пускали ні в село, ні з села. Було їх вісімдесятих ять, стільки обідів замовили собі в купелеві м ресторані, і можна було порахувати, як виїздили; деяки поліцаї були з рогатинського постерунку і вже давніш робили службу по селах, але більшість була чужа. Значків і номерів не мали, тільки зброю і уніформи, до яких, очевидно, не звикли, і взагалі вели себе не як службові жандарми. Мім селянами була потім мова, що це варшавські і львівські «батяри», спеціяльно найняті длія карних експедицій.

В ночі збудив мене гавкіт собак; вийшовши на подвірря, я побачив, що по селі ходять гуртки поліцаїв, від трьох до восьми в гуртку. Коло пятої години рано забрали з хати і повели босого до громадської канцелярії Петра Дячишина, бухгалтера місцевої кооперативи. За ним пішли сусіди, і я пішов подивитвдя, що мав бути. Незабаром привели також Василя Галату, касієра кооперативи, і Василя Залипку, "робітника в кооперативній молочарні. Що в канцелярії з ними говорили, я сам не чув, бо поліцаї нікого до середини не впустили, але вони потім оповідали таке: Поліцаї переглядали книжки кооперативних орґанізацій в Черчі, лаялися, що книжки ведені українською мовою, і грозили, що як не буде польської мови в книжках і польського орла й портрету Пілсудского в читальні, то всі установи позакривають. Гала-іу і Залишку пустили до дому, а тільки при виході поліцай вдарив їх кілька разів прикладом. Дячишина водили з собою по хатах, які трусили аж до з. години пополудні.

Поліцаї, здається, мали список господарів, яких треба трусити, бо казали себе водити на означені адреси. Між иншим були, гуртками по кілька, в Петра Дячишина, Івана Іванишина, Ваоиля Тіцького, Гринька Тіцького, Михайла Стека, Огешана Гладуна, Михайла Курица, Йосифа Левіцького, Федька Куцого, Михайла Дячишина, Миколи Левіцького, Йосифа Левіцького і Федька Лисого.

Трус відбувався так, що господаря викликали на обору й питали, чи не має яких «військових річей». Може в кого лишився старий баґнет або вистріляна патрона, що їх дехто приніс із війни, але зрештою ніяких військових річей у селі нема, і господарі так і говорили. «То ми будемо робити ревізію» — казали поліцаї і зараз починали ревізію. Розкидали стіжки й розрізували снопи, молочене збіжжя висипали з мішків на землю й мішали докупи ріжні роди збіжжя, або з землею і з тиском, з внпгків скидали сіно й що там було, розбивали скрині, перекидали в хаті всс шкереберть, книжки іі листи брали з собою.

Дивлячися на занапащення всього збіжжя на господарстві, жінка Петра Дячн-шииа звернула увагу поліцаїв, що не буде що їсти на зиму. Поліцай одповів:

— Та ми на те й ревізію робимо, щоб не було що їсти.

При ревізії приговорювали, чому л хаті лише українські книжки, чому нема портрету ІІілсудского, і грозили, що прийде ще друга ревізія і навчить ліпше, як будувати Україну. Кляли поганими словами.

Коло 9. годили рано поліцаї завели мене на обійстя ІІосіп{ж Левіцького й наказали розрізувати снопи. ІІ заявив, щи то буде кривда чоловікові, і поліцай ударив мене кілька раз прикладом так, що я шіав. Коли знов замірився бити, я згодився розрізувати. Один поліцай виліз иа стЬкок і скидав, а я розрізував. Але він відвернувся, а я втік.

Того самого часу па оборі другі поліцаї вивели з хати йосифа Левіцького і били прикладами. Зпочатку дуже кричав віл і просився, але потім замовк, відійшов від п&мяти. Дивлячися, як чоловіка мучать, жінка зімліла, і її занесли до хати, йосифа Левіцького потім заарештували і скованого взяли з собою до Рогатина. Так само побили й заарештували Федька Куцого. Бачив я ще заарештованого, але, здається, не побитого Михайла Дячичина.

23. вересня я виїхав до Львова, по дорозі до Америки. Переїзджаючи через село Осичин чув од селян, що там вже була друга карна експедиція, військова, і що улани дуже людей били, питаючися, «яка це земля», і на відповідь, що українська, казали землю цілувати і повторювати за ними, що польська. Гдіди також дівчат, які не вміли по лольськи співати.

Вже в Америці я читав листи з Черча. що по поліції там теж три дні стояли улани і дуже мучили людей.

Ще додам, що й підчас першої ревізії в Черчі поліцаї вели виборчу агітацію за списком номер перший. На кого будете голосувати, говорили, коли вже всі українські кандидати під арештом. Мусіте голосувати на Пілсудского, який вам їсти дає, а як ні, то будуть бити і нема вже кому скаржитися, хиба Господу Богу.

В селі Черче нема ніодного поляка і нема великої земетьної власносте з дідичем чи фільварками, а тому не було й не могло бути ніякого підпалу і, очевидно, польські терористи не карали за саботажі, але мстилися за громадську свідомість і працю на оелі. Петро Ппвлюк.

Жіноча Інтернаціональна Ліга Миру й свободи» вислала до Галичини для перевірки відносин на місці свою генеральну секретарку місс Mary Sheepshanks у супроводі австрі ячки Н. Oppenheim. По повороті місс Шіпшінкс інформувала про польські звірства відповідальні чужинні чинники та ширше громадянство ріжних народів, оголошувала статті відчитувала реферати, тощо. Нижче подаємо звіт із поїздки міос Шішпінкс, иадісланний до поодиноких секцій Ліґи.

Диктатура в Польщі та терор у Східній Галичині.

(Особисті переживання).

Українці зі Східньої Галичини, а зокрема жінки, звернулися з наглим закликом до кількох міжнародніх організацій і прохали їх, щоб вони вислали самостійну й незалежну слідчу комісію для розсліду метод, уживаних польською солдатескою й поліцією при «пацифікації», що тре-вала від жовтня аж до виборів, які відбулися 15. листопада. У відповідь на ту просьбу виїхали недавно дві жінки, австріячка й англійка, з метою відвідати ту країну; і хоч уряди робили їм значні перешкоди та намагалися унеможливити їм збірання якихбудь відомостей, їм воеж пощастило зібрати цінні свідоцтва з вірогідних джерел про терпіння соток селян із тих околиць, куди завітала польська поліція або польське