Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
132 Гай Сервілій Агала (Gaius Servilius Ahala) - помічник (magister equitus) диктатора Луція Квінкція Цінцінната; у 439 р. до н. е. вбив Спурія Мелія.
133 Спурій Мелій (Spurius Melius) - римський вершник.
134 Ціцерон говорить тут про гральні кості та кубики.
135 Ідеться про Ксенофонтову книгу «Економік», яку Ціцерон в юності переклав латинською мовою.
136 У Ціцерона: "cum Critobulo" ("з Критобулом").
137 Лісандр (гр. Лѵааѵдрос,) (IV ст. до н. е.) - спартанський флотоводець.
138 Ідеться про Кіра Молодшого.
139 Марк Валерій Корвін (Marcus Valerius Corvinus) (бл. 370-270 pp. до н. е.) - римський воєначальник, шестиразовий консул упродовж 348-299 pp.
140 Авл Атілій Калатін (Aulus Atilius Calatinus) - консул у 258-му та 254 pp. до н. е., диктатор у 249 p., полководець під час Першої Пунічної війни.
141 Тут ідеться про Луція Емілія Павла Македонського, Публія Сціпіона Африканського Старшого та Квінта Фабія Максима.
142 У Ціцерона: theatrum.
143 У списку напевно помилково: Автор.
144 Див. прим. 49 до трактату «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».
145 Ідеться про Мікіона та Демею - персонажів комедії Теренція «Брати». У Ціцерона фігурує назва цього твору.
146 У Ціцерона: "mens et ratio et consilium" ("розум, розсудок та здоровий глузд").
147 Зведені брати Сціпіона Африканського померли в юному віці.
148 Так Сковорода передає лат. insipientia. У тексті Ціцерона: "insipienter sperat" ("нерозумні [його] надії").
149 Ідеться про Арганфонія (VI ст. до н. е.) - царя Тартесса, фінікійської колонії в Іспанії.
150 Про Арганфонія розповідає Геродот (Історія, 1,163).
151У списку помилково подано: Землемгьр (у лат. оригіналі - agricola).
152 Ідеться про тирана Пісістрата (560-527 pp. до н. е.). Ціцерон називає його ім'я.
153 Плутарх. Солон, XXXI.
154 У Ціцерона: imperatoris. Імператор у республіканському Римі - найвище почесне військове звання, яке солдати (чи сенат) давали полководцеві після його видатних перемог.
155 У платонівському діалозі «Федон» (61с-62с) Сократ, покликаючись на піфагорійця Філолая, говорить про те, що накладати на себе руки не дозволено: "...Таємне вчення твердить, що ми, люди, перебуваємо немов під наглядом і не можна з-під нього ні визволятись, ні втікати, - в цьому я вбачаю велику й глибоку думку... не є безглуздим вважати, що негоже позбавляти себе життя раніше, ніж Бог якимось чином примусить до цього, як, наприклад, тепер - мене" [Платон. Діалоги. - Київ, 1995. - С. 238].
156 Ціцерон. Тускуланські бесіди, І, 117 [див.: Цицерон М. Т. Избранные сочинения. -Москва, 1975. - С. 247]. Пор.: Плутарх. Солон і Поплікола, Порівняння, 1.
157 Пор.: "nemo me lacrumis decoret, neque funera fletu / faxit" (Енній. Епіграми, фр. 17). Пор.: Ціцерон. Тускуланські бесіди, І, 34, 117 [див.: Цицерон М. Т. Избранные сочинения. -Москва, 1975. - С. 219, 247].
158 Див. прим. 266 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».
159 Від кінця VI ст. до н. е. Піфагор та його учні жили й працювали на півдні Італії.
160 Див. прим. 144 до діалогу «Наркісс».
161 У Ціцерона: "ex universa mente divina delibatos animos haberemus" ("ми володіємо душами, які відокремились від усеосяжного божественного духу").
162 Ідеться про платонівський діалог «Федон».
163 Ідеться про вчення Платона, згідно з яким людське пізнання є не чим іншим, як пригадуванням (dva/mjaic) того, що знала душа до народження. Цю свою науку Платон виклав у діалогах «Менон» (81b-86b) та «Федон» (73а-77а, 92a-d, ін.).
164 Синами Кіра Старшого були Камбіз і Танаоксар.
165 Ксенофонт. Виховання Кіра, VIII, 7, 17, наст, [див.: Ксенофонт. Киропедия. - Москва, 1976.-С. 212-213].
166 Ідеться про Луція Емілія Павла Македонського.
167 Ідеться про Луція Емілія Павла - консула у 219 та 216 pp. до н. е. - та Сціпіона Африканського Старшого.
168 Ідеться про Публія Корнелія Сціпіона (Publius Cornelius Scipio) - консула у 218 р. до н. е.
169 Ідеться про Гнея Корнелія Сціпіона Кальва.
170 Ціцерон має на думці «Начала».
171 Ідеться найперше про епікурейців.
КНИЖЕЧКА ПЛУТ АРХОВ А1
О СПОКОЙСТВІИ ДУШИ
ВЫСОКОМИЛ ОСТИВ ОМУ ГОСУДАРЮ ЯКОВУ МИХАЙЛОВИЧУ ЕГО ВЫСОКОБЛАГОРОДІЮ ДОНЦУ-ЗАХАРЖЕВСКОМУ2 Высокомилосгивый государь!
Пріймите милостиво от человѣка, осыпаннаго вашими милосгьми и ласками, маленькій сей, аки лепту, дарик, маленькое зеркальце благодарносги. Уклонившися от Библіи к Плутарху, перевел я книжечку его «О спокойствіи душевном», истолковав не наружную словозвонкосгь, но самую силу и эссенчію3, будто гроздіе в точилѣ выдавил4. И в такую одежду дѣвочку сію одѣл, дабы она и внутрь, и внѣ не языческою, но христіанскою была и являлася дѣвою5. Не поминается здѣсь ни Дій6, ни Венера7, ни Меркурій8, но в новыя мѣхи и вино новое влито9. Плутарх был из числа гІ,х, кой во слѣд Христов не ходили, но именем его бѣсы изгоняли10. Не браните же ему11! Да изгонит и нам12! Премудросгь не умирает. Он был и друг, и наставник доброму Траяну Кесарю13. Да будет же и нам. Премудросгь не умирает. Траян был столь добраго сердца, что римляне послѣ его, избрав Кесаря, так прославляли: "Будь щаслив, как Август и добрый, как Траян!"14 Он, возшед на вселенскій престол, аки всемірное свѣтило, щедротами всѣх озарил. Воисгину легко было Плутарху воспламенить к правдѣ, к милосердію и мужесгву столь благородное сердце. Все суета15. Все
