Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

«15 травня 1673 року,— читаємо звіт про цю подію,— рано-вранці в Гаарлемі зібралися на урочистості усі гаарлемські товариства садівників і майже все населення міста. Погода була чудесна. Сонце сяяло, мов у липні.

Під урочисті звуки музики Процесія рушила у напрямку майдану ратуші. Попереду йшов президент гаарлемського товариства садівників М. ван-Сістенс, зодягнений у чорно-фіолетовий оксамит та шовк, кольору нашого тюльпана, з величезним букетом, за ним рухались члени наукових товариств, магістри міста, вищі військові чини, дворянство й почесні громадяни. Народ стояв обабіч шпалерами.

Серед кортежу на розкішних ношах, покритих білим оксамитом із широким золотим позументом, чотири почесних члени товариства садівників несли винуватця свята — тюльпан у розкішній вазі. За ним гордо виступав той, хто вивів цей сорт і одержав за нього премію міста— 100000 гульденів золотом.

На майдані ратуші, де стояла грандіозна естрада, уся прикрашена гірляндами квітів, тропічними рослинами й похвальними написами, процесія зупинилась. Музиканти виконали урочистий гімн, а дванадцять молодих, у білому, гаарлемських дівчат перенесли тюльпан на високий постамент, споруджений поряд із троном штадтгальтера.

У той же час пролунали голосні вигуки народу, що сповістили про прибуття принца Оранського. Піднявшись у супроводі вишуканого почту на естраду, принц Оранський звернувся до присутніх з промовою, у якій висловив щире зацікавлення для усього садівництва фактором виведення тюльпана такого рідкісного й своєрідного забарвлення, і, оголосивши ім'я садівника, що так відзначився, вручив йому пергаментний сувій, до якого вписано його ім'я і його заслуга, а також велику суму, подаровану містом.

Радість народу була безмежна, й щасливця з тріумфом понесли вулицями. Свято закінчилося грандіозним бенкетом, влаштованим лауреатом для своїх друзів та садівників Гаарлема»...

Та серед таких, ніби охоплених бісом наживи, людей траплялось чимало й тих, хто мав щиру пристрасть до колекціонування, й вони, аби володіти якимось єдиним у світі різновидом тюльпана, готові були на будь-яку жертву.

Так, розповідають, наприклад, що один такий пристрасний любитель, придбавши великою ціною єдиний, за твердженням продавця, екземпляр нового сорту, на своє велике горе, вдома дізнається, що іще один, такий самий, існує в Гаарлемі. Тоді за шалені гроші він купує і другий кидає на землю, й топчучи ногами, переможно вигукує: «Ну, тепер мій тюльпан єдиний на світі!».

Взагалі, водночас із сумними сценами, відбувалося чимало й комічних.

Якось один матросик, побачивши у продуктовому магазині цибулину тюльпана, що лежала на облавку, й, зміркувавши, ніби вона їстівна, поклав її собі в кишеню й пішов. А, між іншим, та цибулина була однією з найцінніших. Помітивши пропажу, хазяїн здогадався, чиїх це рук діло, й кинувся в погоню. Він застав матроса за криміналом: той розрізав цибулину й почав нею снідати. Наляканий хлопець даремно запевняв, що цибулина геть несмачна і не варта такого галасу. Торговець був невблаганий, викликав поліцію. Матроса віддали до суду й на шість місяців посадили за грати.

Іншого разу якийсь молодик, розмовляючи, чисто механічно почав обдирати цибулину, знімав одну лушпайку за другою, поки не обібрав остаточно. І який же був його жах, коли виявилося, що то знаменитий сорт тюльпана Ван-Ейк.

Незважаючи на всі вибачення, на всі запевнення, що він це зробив ненароком, через свою неуважність, господар і слухати не хотів — молодому шелихвосту присудили штраф у 4000 гульденів, а до повної виплати їх він повинен був сидіти в ув'язненні.

Одне слово, пристрасть до біржової гри, предметом якої стала цибулина квітки, й ціни на неї сягнули такого немислимого розмаху, що голландський уряд вирішив за необхідне втрутитися у цю справу й покласти край небезпечній і розпусній для народу спекуляції. І ось голландські генеральні штати, зібравшись 27 квітня 1637 року в Гаарлемі, видали закон, згідно з яким усі комерційні угоди стосовно тюльпанових цибулин визнавалися безумовно шкідливими, і будь-яка спекуляція ними підлягала суворому покаранню.

Тоді, частково протверезений такими санкціями, а найбільше — неодноразово припиненими платежами, натовп поволі охолов до цієї гри, ціни на цибулини почали швидко падати, і незабаром найобе-режніші, хто швидше виручив свої гроші, розсудливо відступили, а найгарячіші голови, як це завжди трапляється, опинилися у скруті, із знеціненим товаром на руках.

Так закінчилася ця безприкладна в історії садівництва біржова гра на квітах, гра, що кинула чимало людей у цілковиту бідність, а збагатила, головним чином, лише пройдисвітів.

Цікаво, що вельми своєрідним пам'ятником цій, особливо розвинутій у 1634— 1637 роках, тюльпаноманії, став напис на стіновій плиті однієї з будівель по вулиці Гоора в Амстердамі, котрий сповіщає: два кам'яні будинки, які стояли на цій вулиці й знесені у 1878 році, були куплені в 1634 році за три тюльпанові цибулини.

Плиту придбав, згодом відомий голландський садівник Креєлаге, вона й досі зберігається у його музеї.

Та якщо відтоді тюльпан втратив будь-яке значення для спекулянтів, любителів біржової гри й наживи, то для поетів, прозаїків і взагалі митців він і надалі залишається предметом естетичного зацікавлення.

Всемогутня мода вже й тоді вимагала відтворення цієї дивовижної квітки. Малюнки тюльпана покривали всі тканини, його зображення бачимо на найдорожчих брабантських мереживах, з'явились вони навіть на полотнах тогочасних голландських живописців. Утворилися цілі школи малювання квітів, де на чільному місці — тюльпан. Спогади про культ тюльпана дійшли до нашого часу з картин таких видатних художників, як Ван-Гіузюм, Ферендаль, Хаверманс, Де-Геєр та інші.

Що стосується поезії, то французький поет XYIII століття Буажо-лен (Boisjolin) написав про нього цілу поему: «La Metamorphose de la Tulipe», де оспівує, подібно Гафізу, чарівну дівчину, повелительку його серця; а Олександр Дюма-батько — поетичний роман «La tulipe noire» («Чорний тюльпан»), в якому йдеться про роль цієї квітки в Голландії.

Але німецькі письменники дивляться на тюльпан як на бездушну квітку, емблему пустопорожньої жінки, котру цікавить лише розкішне вбрання. Афшпрунг каже про таку горду красуню:

«Der Tulpe gleich, bist du die Wollust des Gesichts Und gleich der Tulpe bist du weiter nichts».

(Як тюльпан, ти чарівна з обличчя, але й порожня, як тюльпан).

Клейст у вірші «Весна» ставиться до нього приязніше, а ось Гете завважує: Huldige nie dem blinden Wahne» (не схиляйся ніколи перед примарним привидом).

Німці взагалі ставилися до тюльпана прохолодно й навіть у насміх прозвали невибагливий грубий пивний кухоль — «Тульпе»; з такою назвою, наприклад, вона побутувала на вечоринках у Бісмарка.

Поетичніше ставляться до тюльпана в Англії, де у казках — він колиска для маленьких ельфів та інших крихітних