Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

Згодом голландські садівники почали добиватися збільшення кількості квітів на одній стеблині і розмірів суцвіття, прагнули одержати нове забарвлення й тому подібне.

Та особливо хотілося мати стійку яскраво-жовту популяцію, оскільки серед синіх, малинових, білих барв цей колір траплявся надзвичайно рідко.

Досягнення хоч найменшого успіху у цій справі, а, тим більше, одержання нового оригінального різновиду гіацинта, урочисто відзначали. Ощасливлений садівник запрошував до себе усіх сусідів на хрестини «новонародженого», ті хрестини супроводжувалися бенкетуванням, особливо ж, якщо новий сорт нагороджували ім'ям якої-небудь видатної особи.

Скільки могли коштувати подібні новинки — важко й повірити, особливо, якщо взяти до уваги порівняно високий на той час курс грошей і дешевизну продуктів харчування. Заплатити 500 або 1000 гульденів за цибулину нового сорту вважалося звичайною справою, а траплялися й такі, як, наприклад, яскрав0-жовтий«Офір», колй за одну штуку платили 7650 гульденів, або «Адмірал Ліфкен», за цибулину якого заплачено 20000! І це тоді, коли хура сіна коштувала мало не кілька копійок, а на копійку — день можна було прожити...

Відтоді минуло понад два століття, й хоча голландські любителі

lit

більше на платять таких грошей за нові сорти, але й досі гіацинт — їхня улюблена квітка. І зараз визначні садівницькі фірми щорічно влаштовують парадні поля, тобто цілі сади квітучих гіацинтів у напіввідкритих приміщеннях, й безліч народу пливе сюди подивитися й помилуватись цими чудесними квітами.

На таких виставках кожний садівник намагався вразити відвідувачів і своїх колег якою-небудь новинкою, потай сподіваючись і на спеціальну премію, що належить у такому випадку.

Звичайно, йдеться тут не про марнославство, а про комерційні наміри: переконати як голландську публіку, так і численних іноземних клієнтів у перевагах свого товару й таким чином — залучити новий ринок збуту. І цієї мети у більшості випадків досягали. Завдячуючи таким виставкам, багато дрібних фірм виходили на перший план, а щодо самого гіацинта, то кількість нових сортів усе зростала. Так, наприклад, із 40 різновидів їх стало тепер близько 2000, і не минає року, щоб не додалося хоч би кілька нових.

Із Голландії гіацинти перейшли перш за все до Німеччини (Пруссії), а потім і до Франції. В Пруссії їх почали вирощувати головним чином після переселення з Франції вигнаних Нантським едиктом гугенотів, котрі взагалі привнесли до Німеччини, й особливо — Берліна, тонкий смак до садівництва та квітникарства.

Та особливої слави гіацинт набув у другій половині XVIII століття, коли Давид Буше (нащадок гугенотів) влаштував у Берліні першу виставку гіацинтів. Виставлені ним квіти так вразили своєю красою й чудовим запахом усіх берлінських квітникарів, що багато хто з них ухопився за вирощування гіацинта з істинно німецькою ревністю і дбайливістю, як у недавній час — голландці. Квіткою захопилися навіть такі серйозні люди, як придворні капелани Рейнгард і Шредер, котрі з того часу не лише вирощували ці квіти у великій кількості до самої смерті, а й вивели чимало нових сортів.

Кілька років по тому в Берліні на Комендантській вулиці виникла знаменита гіацинтова кав'ярня, заснована родичем Давида — Петром Буше, сюди збиралася уся берлінська знать випити кави, помилуватися квітами. Ці відвідування кав'ярні увійшли в таку моду, що у Буше неодноразово бував і милувався його квітами навіть король Фрідріх-Вільгельм III.

Захоплення берлінської публіки гіацинтами породила Буше силу-силенну конкурентів серед інших квітникарів, і в 1830 році поблизу Шлезвізьких воріт цими квітами покрилися цілі поля, Варто згадати, що на них щорічно висаджували до 5000000 цибулин.

Щоб подивитися на квітуючі поля гіацинтів, у травні до них стікалося майже усе населення Берліна: і кінні, і піші, багаті й бідні. Це було схоже на якесь паломництво. Не побувати на гіацинтових полях — непростима річ... Тисячі людей цілими годинами товпились довкола гіацинтових плантацій. Причому за ближчий показ квітів садоводи брали чималу вхідну плату, багато грошей також надходило від продажу зрізаних гіацинтів, придбати такий букет вважав своїм обов'язком чи не кожен.

Та все на світі минає. І настільки популярні на початку виникнення, гіацинтові поля мало-помалу почали набридати, поки років через десять публіка й зовсім перестала їх відвідувати. Тепер від величезних плантацій залишився лиш спогад (ті поля порізані залізничними коліями), й хоча на південній околиці Берліна подекуди й тепер вирощують гіацинти, та про колишній розмах немає й спомину. І тепер — найбільше під цими культурами перебуває кілька десятин, котрі дають прибуток від 75 до 100000 карбованців.

У Франції гіацинти також були дуже шановані, але не вчинили такого фурору, як у Голландії та Пруссії. Тут особливу увагу на себе вони звернули лиш тоді, коли вчені почали вирощувати їх у посуді з водою, не додаючи грунту, й зокрема, коли у 1787 році маркіз Гонфліє на публічному зібранні французької Спілки землеробства ознайомив парижан із своєрідним способом культивації гіацинта у воді: стеблом у воду, корінням — угору. Вигляд розквітаючого у такому положенні гіацинта вразив усіх.

Звістка про такий спосіб вирощування поширилась у Парижі, а потім і Франції, й кожен сам захотів спробувати його. Особливо ж дивувало, що за такого розвитку у воді листя гіацинта зберігало свої форму та величину, а квіти, хоч і виходили дещо блідішими, все одно були цілком розвинуті.

Відтоді культура гіацинта у Франції дедалі глибше почала входити в моду. Певний час набули широкої популярності маленькі ранні гіацинти, так звані — римські.

Але ця чарівна квітка знайшла серед французів сумне застосування: її використовували для одурманювання тих, кого хотіли позбутися, і, справді, це часто призводило до отруєння. Особливо це практикувалося стосовно жінок, головним чином у XVIII столітті.

Зазвичай, букет чи корзину гіацинтів, призначених зробити чорну ' справу, оприскували чим-небудь ядучим. Леткий запах гіацинтів, поставлених у спальню чи в будуар, розносив отруту, викликав у людей нервових сильне запаморочення і навіть смерть.

Правда це чи ні — судити важко, але в мемуарах пана Сам, котрий жив при французькому дворі за часів Наполеона, згадується випадок, як одна аристократка, що з розрахунку вийшла заміж за багатого, заморила його, щоденно прикрашаючи спальню чоловіка великою кількістю квітучих гіацинтів. Крім того, подібний випадок наводиться Фрейлігратом у його поемі «Помста квітів». Та й взагалі, варто зазначити, що чимало людей не терплять запаху цієї квітки, відчувають нудоту й непритомніють.

Із новіших письменників — гіацинтові присвятив ціле оповідання Едгар По. Воно називається «Маєток Арнгейм».

Звідки взялася російська назва цієї квітки