Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

Із інших високопоставлених осіб, хто пристрасно захоплювався тюльпаном, згадаємо маркграфа Баден-Дурлаха, що зібрав у 1740 році колекцію з 360 сортів, і графа ПаппеНгейма, котрий володів майже 500 сортами. Причому своєрідність нових різновидів посилювалась звичаєм, що тільки-но почав увіходити в моду — давати їм імена коронованих осіб, видатних державних діячів та міст.

Подібне, надто дороге захоплення, нерідко призводило до різних фальсифікацій, і як тільки який-небудь садівник багатія-аматора виводив новий сорт, одразу ж на ринку з'являлися інші, часто навіть старі різновиди тюльпанів й під суворою таємницею продавалися довірливим любителям за великі гроші.

Серед пристрасних любителів цієї квітки в інших країнах були також Рішельє, Вольтер маршам Бірон, австрійський імператор Франц II і особливо фра цузький король Людовик XVIII.

Уже зовсім хворьй, він наказував переносити себе у період цвітіння тюльпанів із Сен- Слу до садів Севра, проводив там цілі години, милуючись примхливим, різноманітним забарвленням квітів багатющої колекції, що культивував його садівник Екоффе.

Певний час у Версалі також відбувалися чудові свята тюльпанів, на які збиралися всі знамениті любителі й садівники зі своїми новинками. Кращі різновиди відзначали призами.

Дуже любив їх і знаменитий французький композитор Меюль, своєрідна барвиста гама тюльпанів приносила йому величезну насолоду у хвилини відпочинку од занять музикою. Його колекція була однією з найбільших і найкращих на початку XIX століття.

Одначе ніде захоплення тюльпанами не сягнуло такого розмаху, як у Голландії. Спокійні від природи, обережні торговці і взагалі помірковані люди, голландці, ні з того ні з сього настільки захопилися квіткою, що це захоплення перетворилося на єдину свого роду народну манію, котра пізніше одержала характерну назву — «тюльпа-номанії».

Тюльпан з'явився тут лише у 1634 році і спочатку розводили його виключно для комерції.

Помітивши, як захоплюються цією квіткою німці та інші народи, підприємливі голландці почали вирощувати все нові й нові сорти, й торгівля цибулинами стала такою прибутковою, що розведенням тюльпанів почали займатися навіть ті люди, котрі не мали до садівництва ніякого відношення згодом — чи не все населення. Комерсанти, котрі заправляли голландською торгівлею, раділи такому несподіваному продукту збагачення батьківщини й усіляко намагалися підтримати нову галузь, тим більше, що місцеві грунти виявилися особливо сприятливими для тюльпана.

Спочатку торгівля розвивалася настільки успішно, що, не вдо-вольняючись своїми культурами, голландські комерсанти почали скуповувати тюльпанні цибулини навіть у сусідній Бельгії, де у місті Ліль їхнім розведенням ревно займалися монахи у своїх садах та інші духовні особи.

Та незабаром ситуація набула характеру біржової гри. Замість цибулин нових сортів почали наперед (ще до їхньої з'яви на світ Божий) видавати розписки на виключне право володіння ними, потім ці розписки перепродували за більш високу ціну іншим, а ті, у свою чергу, ще комусь... Причому ціни на такі фантастичні (уявні) сорти сягали небачених розмірів. Подібну гру особливо підтримували окремі щасливі випадки на зразок тих, коли за придбану недорбгу розписку комерсант мав справді рідкісний сорт, котрий давав згодом величезні бариші.

Так, наприклад, одному бідному амстердамському прикажчику завдяки збігові цілої низки щасливих обставин вдалося за яких-не-будь чотири місяці стати багатою людиною. Звичайно, про такі щасливі випадки спекулянти негайно трубили у всі труби, видаючи факт за буденне явище, й кількість простаків, котрі прагнули вхопити Бога за бороду, невпинно зростала.

Яких розмірів сягнула подібна гра в Голландії, може засвідчити та обставина, що в цей період на руках обивателів «гуляло» понад десять мільйонів тюльпанових розписок.

За такого способу торгівлі у ній міг взяти участь кожен, міг навіть розбагатіти, оскільки нічого не було простішого, як придбати кілька цибулин тюльпана, посадити в горщичку і, одержавши від них потомство, продавати за великі гроші, видаючи їх за новий перспективний сорт.

Великі гроші, водночас, наживали й торговці глиняними горщичками, дерев'яними ящиками, оскільки вирощуванням тюльпанів займались усі: і бідний, і багатий — садівник, котрий мав землю, і той, у кого було лиш місце на підвіконні.

Для торгівлі такими цибулинами існували спеціальні приміщення й особливі базарні дні, де збиралися продавці та покупці, домовлялися про ціни, одне слово, як ми вже згадували, влаштовувалося щось на зразок біржі. Та й саме слово біржа (по-німецьки Borse), як вважають, походить від прізвища ван-дер-Берзе, знатної фламандської родини з міста Брюгге, що поступилася для таких торгів своїм розкішним приміщенням.

У біржові дні такі зали являли собою численні зібрання, і що то була за публіка, можна було лиш подивуватися!

Тут збиралися мільйонери, графи та барони, дами, купці, ремісники, були й селяни, рибалки й рибачки, прислуга і навіть діти. Лихоманка наживи охопила всі прошарки суспільства, усіх, хто мав хоча б гріш за душею.

У кого ж не було готівки (про це існують численні записи в хроніках), ніс свої коштовності, одяг, домашній скарб, віддавав під заставу будинки, землі, череду, одне слово,— все; аби лиш придбати бажані цибулини й перепродати їх за вищу ціну.

Наприклад, за одну цибулину сорту «Semper Augustus» заплатили 13000 гульденів, за цибулину «Адмірал Енквіцен» — 6000 флоринів і тому подібне. На деякі ж різновиди складалися запродажі, і в історії цієї дивовижної біржової гри збереглися навіть кілька унікальних документів, в одному з них зазначено, що за цибулину сорту «Vice-гоі» заплачено: 24 чверті пшениці, 48 чвертей жита,

4 вгодованих бички, 8 свиней, 12 овець, 2 бочки вина, 4 бочки пива, 2 бочки масла, 4 пуди сиру, в'язка одягу й один срібний келих. І такі торговельні угоди — не виняток.

Та, крім спеціальних велелюдних бірж, на мініатюрні біржі перетворювалися трактири, шинки та пивні, і всі картярі, любителі гострих відчуттів стали відчайдушними гравцями іншого гатунку, пристрасними пошукувачами рідкісних і дорогих тюльпанових цибулин. І, якщо складена в одному з таких шинків вигідна угода давала при-стройний бариш, то в ньому негайно влаштовували бенкет, де чільне місце відводили хазяїнові. І, хоч яким дивним це може видатись, але в таких закладах іноді значно покращували свої справи бідні кравчині, прачки, штопальниці мережив і тому подібний люд.

Нарешті, щоб ще дужче розпалити пристрасть до такої гри, міста на зразок Гаарлема, Лейдена запроваджували величезні, на кількасот тисяч гульденів, премії за виведення тюльпана якого-небудь запрограмованого кольору й розмірів, і, в разі успіху, вручення нагороди супроводжувалось таким розкішним святкуванням, що на нього збігалося народу із найв|ддаленіших околиць не менше, аніж на прибуття чи коронування монарха.

Так