Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

Великою прихильницею мирти була також знаменита французька драматична актриса Рашель.

Ще бідною євреєчкою у горішньому приміщенні на вулиці Temple в Парижі вона дбайливо доглядала, як згадує у своїх нотатках, маленьку мирточку, котра (чомусь у тому була переконана) повинна була принести їй щастя.

І щастя, справді, усміхнулося: із невідомої маленької актриси вона стала всесвітньою знаменитістю.

Але навіть в ореолі слави актриса так само леліяла цю рослину, великі кущі і навіть деревця якої завжди прикрашали всі кімнати її розкішного помешкання, особливо ж будуар.

Зауважимо, до речі, сприятлива до вологого клімату мирта так прижилася в Англії, що тепер її можна сприйняти за туземну рослину, а тим часом до кінця XYI століття її тут не було. Кажуть, що перше миртове деревце завезли сюди у 1586 році сер Вальтер Ралей та Френсис Кер'ю з Іспанії, де вони жили тривалий час як представники своєї країни. Ті ж вельможі перші сповістили англійський уряд про формування великої іспанської армади, тобто, про велику небезпеку, яка загрожує Англії: отже, з'ява мирти у Цьому випадку символізувала відвернення неминучої біди від батьківщини.

Дерево посадили у Бедлднгтоні, у графстві Сюррей, воно росло ще і в 1724 році, отже, сягнуло на той час 156-річного віку. Тоді воно мало 18 футів у висоту й крону в обхваті майже 45 футів. Тепер його нема, очевидно, воно загинуло суворої зими 1740 року, коли, як повідомляє хроніка, померзли більшість екзотичних дерев у парку Кер'ю в Беддінгтоні, між іншим — і перше посаджене там апельсинове дерево.

Але такої величини миртові дерева в Англії — не рідкість, зараз їх немало у Девонширі, Вортингу, Бредватері й особливо на острові Уайт, де вони — майже у кожному саду. У багатьох місцях вони гарно цвітуть.

Повага до мирти збереглась і в Новій Греції; і тут, особливо на острові Кріт, існує навіть повір'я — ніколи не варто проминати миртовий кущ, не зірвавши з нього хоча б маленької гілочки, якщо до старості хочеш зберегти юначу бадьорість.

Там склали таку пісню:

«Хто мирту минає,

Не зірвавши пахучої гілочки,

Той, хоч герой він у розквіті літ,—

Буде лиш немічним старцем».

Подібна ж віра в чудодійні властивості мирти збереглась і в Італії, де на масляниці в деяких містах, наприклад у Тоскані, усі юнаки й дівчата прикрашаються її вінками на ознаку того, що вони сповнені сил і жаги. З тієї ж причини й римські прочани, вирушаючи у тривалу подорож, завжди запасаються віночком із мирти, котрий, на їхню думку, додасть їм сили благополучно повернутися.

Та, з іншого боку, побачити уві сні миртове листя, означало — чекати біди. Якщо ти бідний службовець — тлумачить середньовічний сонник — позбудешся місця, коли ж багатий — очікуй горя великого.

Улюбленець гаремів, квітка біржової гри — тюльпан

Хоч який чарівний тюльпан своїм забарвленням, хоч яка своєрідна його форма, але чомусь ні грецька, ні римська міфології не залишили про нього ніякої легенди. І це тим більш дивно, що безліч диких тюльпанів росли й ростуть на горі їда в Греції, де їх не могли не помітити як прості місцеві жителі, так і ті, хто мав причетність до творення міфології.

Перші відомості про цю чарівну квітку ми зустрічаємо в перських джерелах. У цій країні переказів і пісень про троянду своєрідна, у вигляді ліхтарика або чаші, квітка не могла бути непоміченою, їй дали назву «Дюльбаш» — турецька чалма, а звідси — і слово тюрбан. Тюльпан оспіваний багатьма перськими поетами й особливо знаменитим Гафізом, котрий стверджує, що із цнотливою чарівністю тюльпана не можуть зрівнятися ніжна грація кипариса чи навіть сама троянда.

Та ще більшої любові зажив тюльпан на Сході, у турків, дружини яких розводили його в сералях, де багатьом з них він, можливо, нагадував їхнє дитинство, батьківщину, втрачену волю. Внаслідок цього, очевидно, у сералях щорічно справляли чудесне чарівне свято тюльпанів, на яке султан споглядав як на приємний доказ прихильності й любові своїх численних дружин.

Цього дня сераль набував феєричного вигляду. Усі сади його, всі зали прикрашалися безліччю примхливо розвішаних різньокольо-рових тюльпанів-ліхтариків, що, запалені увечері, блищать тисячами тисяч вогнів. Усі садові доріжки застелялися дорогими барвистими килимами, найтонші парфуми струмували фонтанами й розносили ди-

вовижний запах, а на узвишшях, на найвидніших місцях виставлено у красивому малюнку тисячі найрізноманітніших, найпрекрасніших, найрідкісніших у повному розквіті тюльпанів, дивовижні форми й забарвлення яких чарують око. При цьому в різних куточках саду розставлено невидимі оркестри, котрі виконують то веселі, то сумні мелодії.

Коли все таким чином влаштовано, розкішно виряджені улюблені дружини султана ведуть його в урочистій процесії до прикрашених, немов у казці, садів, показують найчарівніші сорти своїх тюльпанів. Вони звертають увагу свого повелителя на символічні й найніжніші назви, присвячені йому, і взагалі намагаються при цьому домогтися його прихильності. Потім настає час бенкету, східних солодощів і напоїв, чарівного танцю і співу, аж поки, і сам зачарований святом тюльпанів, що нагадує казку з «Тисячі й однієї ночі», султан покидає своїх наложниць та придворних.

У такому поетичному вигляді, наповненому солодким маренням, уявляється тюльпан жителям Сходу.

І в зовсім іншому, прозаїчому вигляді бачимо його в Західній Європі.

Сюди він потрапив лише в 1559 році, спочатку до Аугсбурга, куди перші його цибулини надіслав німецький посол при турецькому дворі Бусбек. Посол познайомився з тюльпаном під час своєї подорожі у Сірію, це було в Хардині, на кордоні з північною частиною Аравії, де серед зими він побачив цю квітку у всій красі поряд з нарцисами. Того ж року тюльпан уперше зацвів у сенатора Герварта в Аугсбурзі, а через шість років уже багато їх прикрашало чудесні сади знаменитих середньовічних багатіїв Фуггерів, де цю квітку вперше побачив та описав відомий Конрад Гесснер.

А вже звідси тюльпан розійшовся по всій Європі. У 1573 році ми бачимо його у Відні у відомого вченого Клугіуса, котрий так зацікавився прибульцем, що із захопленням почав збирати все нові й нові сорти. Його приклад наслідували всі заможні віденські садівники, котрі за шалені гроші почали виписувати цибулини тюльпана з Туреччини, щоб прикрасити ним свої сади. З'ява у кого-небудь із них нового сорту викликала в інших невимірну заздрість і, хоч як це дивно, примарювалась і вночі.

Помалу захоплюватися тюльпанами почали у Німеччині й царст-вені особи. Відзначився ж у цьому великий курфюрст бранденбурзь-кий Фрідріх-Вільгельм, котрий зібрав на початку XVI століття величезну для того часу колекцію з 216 сортів й доручив своєму