Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Сей образы жирових чтет Тузов,

Стіопка <так как бы родился> бѣжит, как на сватбу, в позов.

За епіграф до цієї чернетки взято слова "Solum euro feliciter mori" ("Дбаю тільки про те, щоб щасливо померти"). Отож, псальма «Всякому городу нрав и права» - це варіація на стару християнську тему "мистецтво добре помирати" ("ars bene moriendi"). Зрештою, ця тема не була чужою й грецьким та римським класикам. Досить пригадати хоч би «Моральні листи до Луцілія» (LXI, 2) Сенеки: "Перед старістю я дбав про те, щоб добре жити, у старості, - щоб добре померти" [Ауцій Анней Стека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 200].

Існує також ціла низка переробок 10-ої пісні. Як писав Андрій Ковалівський, ця пісня "мала первісно філософічний характер і перетворилася у соціальну" [Ковалівський А. З історії української критики. - Харків, 1926. - С. 154]. У сатиричному ключі її подавали Іван Котляревський [див.: Котляревський І. Наталка Полтавка // Котляревський І. Повне зібрання творів. - Київ, 1969. - С. 257-258], Євген Гребінка [див.: ГребенкаЕ. Полтавские вечера// ГребінкаЄ. Твори: У 3 т. - Київ, 1981. - Т. 3. - С. 354], Григорій Квітка-Основ'яненко [див.: ДашкевичН.П. Отзыв о сочинении г. Петрова «Очерки истории украинской литературы XIX столетия» // Отчет о двадцать девятом присуждении наград графа Уварова. Приложение к LIX-му тому Записок Императорской Академии наук. -№ 1. - Санкт-Петербург, 1888. - С. 94-95]. Народнопісенні варіанти 10-ої пісні вже з XX ст. див.: ДанковськаР. Про пам'ятки, речі на Слобожанщині, що зв'язані з ім'ям Сковороди // Бюлетень Музею Слобідської України ім. Г. С. Сковороди. - Харків, 1926-1927. - № 2-3. -С. 15-16.

61 Книга Ісуса, сина Сирахового 14: 21.

62 Це - сковородинська версія старовинних приказок: "Що город, то норов"; "Що голова, то розум"; "Що чоловѣк, то обычай" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. -Київ, 1971. - С. 257: пор.: Номис, № 7940, 7945, 7948, 7949; Франко, № 6410; Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут,

А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 202; Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 628], - якими досить часто користувалися українські письменники XVII-XVIII ст., зокрема Петро Могила [див.: (MohylaP.) ЛЮод, abo Kamieri z procy prawdy Cerkwie swi^tey prawoslawney Ruskiey // Архив Юго-Западной России. - Киев, 1893. -

Ч. І. - Т. IX. - С. 31], Лазар Баранович [див.: Baranowicz L. Nowa miara starey wiary. -Nowogrod-Siewierski, 1676. - S. 233], Дмитро Туптало [див.: Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1700. - Арк. 585], Іван Максимович [див.: Максимовичі. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 86] та інші. Про генезу виразу "Всякому городу нрав и права" див.: Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість. - Київ, 1976. - С. 80-82.

63 Венера (лат. Venus) - донька Зевса й океаніди Діони, римська богиня краси, любові та шлюбу; втілення жіночої звабливості; часом її тлумачили навіть як богиню "мнимостей и роскошей всѣх" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. -Ст. 357]. Застереження щодо "Венери" - не рідкість в українській літературі доби бароко: досить пригадати низку поезій Лазаря Барановича на взір «Venus па niebie przestrzega ciebie» («Венера в небі застеріга тебе») чи відповідний розділ «Богомыслія» Івана Максимовича [див.: Максимович І. Богомьісліє. - Чернігів, 1710. - Арк. 281-286 (зв.)]. За часів Сковороди якийсь слобожанський поет склав був і такого жартівливого двовірша: "Кай в миоологіи искусен без примѣра, / Понеже испытал, что Бахус, что Венера" [Халанский М. Экскурсы в область древних рукописей и старопечатных изданий // Сборник Харьковского историко-филологического общества. Т. 16: Труды Харьковской комиссии по устройству XIII археологического сьезда в г. Екатеринославе / Под. ред. Е. К. Редина. - Харьков, 1905. - С. 757].

64 Амур, чи Купідон (лат. Amor, Cupido), - божество кохання в римській міфології. За часів бароко про нього інколи говорили як про наймоіутнішого серед поганських богів. Дмитро Туптало, приміром, переповідав таку історію: "Собрашася нѣкогда в єдин сонм вси боги єллинстіи на позор, хотяще каждо явити силу свою... Дій, или Зевес, пріиде с молнією... Аполло пріиде с луком и стрѣлами... Ираклій пріиде с копієм во знаменіє крѣпости своєя, Арей с мечем пріиде во знаменіє храбрости своєя... По сих всѣх вниде к ним нВкій юноша, нарицаємьій Купідон..., покровенныя и завязанныя очи платом имѣяй, той, став посредв их, внезапу пріємши дерзновеніє, на всѣх устремися, аще и слѣп, и отят вся знаменія сил их..." [ТупталоД. Поученіє на усВкновеніє честныя главы святаго Іоанна Предтечи // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5-й ч. - Москва, 1842. - Ч. 3. - С. 193]. На тогочасних емблематичних малюнках Амура (Купідона) зображували "прекрасным нагим младенцем или отроком, или юношею с крыльями лазореваго, пурпуроваго и золотаго цвѣтов, с луком и колчаном со стрѣлами. Иногда держагцим перст на устах" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788.-С. XXVIII].

65 Рівність усіх станів перед смертю - одна з версій так званого "ванітативного" мотиву (від лат.: "vanitas vanitatum omnia vanitas" - Книга Екклезіястова 1: 2; у слов'янському перекладі: сХетл сХетствїй, всачєскііа сХетл; у перекладі Івана Огієнка: "наймарніша марнота, -марнота усе!"). Про рівність усіх станів перед смертю писало чимало старих українських авторів, наприклад, Кирило Ставровецький [див.: Транкеіліон-Спшероеецъкий К. Перло многоцВнноє. - Могилів, 1699. - Арк. 149 (зв.)], Антоній Радивиловський [див.: Ради-виловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. - Арк. 156 (зв.)], Климентій Зиновіїв [див.: Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 36-37], архімандрит Онуфрій [див.: Барокова поезія Слобожанщини / Упорядкування, передмова, примітки та коментарі Леоніда Ушкалова. - Харків, 2002. - С. 56] та інші. Є й багато приказок на цю тему. Пор.: "Mors nescit legem, tollit cum paupere regem" ("Смерть не перебирає, злидаря й царя забирає") [ЦимбалюкЮ., Кобів Й., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 210]; "Пани і жебраки по смерти однакі" [Франко, № 19501]; "Смерть не розбирає чина, а бере селянина і дворянина" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники:

В. Бобкова, Й. Багмут, А. Баїмут. - Київ, 1963. -