Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 267]) - був досить популярний і в нашій бароковій літературі. Наприклад, в Івана Максимовича він звучить так: "Тако по дождв всегда бьіваєт ведрота, / По облаках свѣтлѣйша небесна высота. / По волненіях своих море зрит тишину, / Земля наводненная благодать єдину / В плодах имЪет, скоро в цвѣты прозябаєт, / Во всем преизобилна от росы бьіваєт. / Сѣющіи слезами пожнут радостію / По горести исполнят себе сладостію" [Максимовичі. Осм блаженства євангелскія. -Чернігів, 1709. - Арк. 87 (зв.)]. А трохи раніше Хома Євлевич у своєму «Лабіринті» писав: "Після бурі чекайте гарної погоди" [Євлевич X. Лабіринт, або Заплутана дорога... / Пер.

B. Крекотень // Українська література ХѴІ-ХѴІІІ ст. та інші слов'янські літератури. - Київ, 1984. - С. 279]. Є також народна приказка: "По дощи погода" [Франко, № 10801, 20700].

91 Метафора "море (океан) світу" була надзвичайно поширена в бароковій літературі. Див., наприклад: "Образ міра сего показуют нам географы и козмографы, но наилучшій образ міра сего, от Бога написанный, єсть море. В морской водв, аки в зерцалѣ, наилучше мір сей увидВти можно. Как много єсть перемѣн на мори, толико в мірѣ сем. Якоже на мори во время волненія возносятся волны и низпадают, восходят до небес и нисходят до бездн, глаголет Псаломник, тако в мірском волненіи не єдин Капернаум возвышается до небес и даже до ада нисходит" [ТуппшлоД. Слово в недВлю вторую по всѣх святых// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 5. -

C. 70].

92 Веселка - знак заповіту поміж Богом та його творивом: "Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею" (Перша книга Мойсеєва: Буття 9: 13). Як писав, наприклад, Феофілакт Лопатинський, веселка ("радога") після потопу "нача бысть знаменієм примиренія Божія с человѣки" [Лопатинський Ѳ. Обличеніє неправды расколническія. - Москва, 1745. - Арк. 56 (зв.)]. У зв'язку з цим, до речі, виникало питання: "чи була веселка перед потопом і яким чином вона стала не більш як знаком майбутнього потопу. Адже вона дається Богом як знак його спілки з людьми, тому що більше не хотів іубити людський рід водами" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 455].

93 Алегоричне тлумачення сюжету про Ноєву голубку (Перша книга Мойсеєва: Буття 8: 8-12). Можливо, Сковорода мав на думці також емблематичний образ під назвою «Голуб, летящій с масличною вѣтвою в ковчег Ноєв» (підпис: "Добрая надежда. Послѣ дождя бьіваєт хорошая погода. Ne te quaesiveris extra") [Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. -С. 94-95].

94 Слова з недільного канону утрені, глас 6-ий, ірмос 6-ої пісні.

(22) "Небесне сяйво" (гр.).

95 Алегоричне тлумачення старозаповітної історії виходу синів Ізраїлевих з Єгипту (Друга книга Мойсеєва: Вихід 14: 19-30). Можливо, тут є й алюзія на молитовні тексти. Пор., наприклад: "Поим Господеви, Ізраиля древле от работы видимаго фараона преславно избавившему..., нас же от лести мысленнаго фараона, на конец вѣков, своєю честною кровію спасшему..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 279]; "...мысленнаго фараона потописте явѣ" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. -Київ, 1739. - Арк. 23 (зв.)]. У всякому разі, цей епізод українські барокові письменники часто трактували в алегоричній стратегії. Досить пригадати, наприклад, Іоаникія Галятовського ("Там перейшли жиды през море Червоноє и потопили в морю непріятелей своих єгиптянов, а тут мы переходимо през воду крещеніа, и в той водВ топимо грѣхи, которыи суть непріятелями нашими" [Галятовський І. Месія правдивый. -Київ, 1669. - Арк. 224]) чи Дмитра Туптала ("Зри умом, человѣче, на Божія Сына, / како в чистой си крови стоит по колѣна. / Рцѣ со умиленієм: увы, Божій Слове, / за грѣх мой дражайшая кров твоя исплове, / За мя, неблагодарна, горе, увы, горе, / розлися, крове пречиста, аки Чермно море. / Погрузивый во мори фараона роги, / потопи в своєй крови наша грѣхи многи" [ТупталоД. Стихи на Страсти Господни// Українська поезія. Середина XVII ст. / Упор. В. І. Крекотень, М. М. Сулима. - Київ, 1992. - С. 314; пор.: Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1700. - Арк. 1 (зв.)]).

96 Соборне послання св. ап. Якова 4: 6; Перше соборне послання св. ап. Петра 5: 5. Є також народні приказки: "Гордым Бог противится, а смиренным дает благодать" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 728]; "Гордому Бог сі противит" [Франко, № 6696].

97 Олександр Потебня гадав, що тут Сковорода контамінує мотиви старовинних українських пісень про ремеза та «Ой не стій, вербо, над водою» [див.: Потебня А. А. Объяснение малорусских и сродных народных песен. - Варшава, 1883. - С. 237].

98 У цих рядках вчувається гораціанський мотив: "Живи непомітно", - що втілився, зокрема, у третій строфі оди II, 10 («До Ліцінія Мурени»), яку Іван Максимович переклав колись так: "Безпрестанно высоко древо колѣбастся, / Вѣтром, тяжцѣ высокій столп низлагаєтся, / На высочайши горы молніи падают, / В нощи, во дни на всяк час зѣлнѣ сокрушают" [Максимович I. Ѳесщэоѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 83].

99 Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 12. Пор.: н^сть наша врлнь къ

КрОВИ Й П/ІОТИ.

100 Книга Псалмів 90 (91): 13.

101 Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 17.

102 В українській шкільній традиції "нудыу" було заведено окреслювати як "гонитву за відсутнім добром" [Калиноеский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 260].

103 Пор.: "Кождий має свого моля, що його гризе" [Номис, № 1996]; "Гризе го як міль" [Франко, № 7322].

104 Пор.: "Ъсть, як ржа