Аналітична історія України - Олександр Боргардт
* * *
Поразка СССР у війні з маленькою Фінляндїєю була досить очевидною, бо так легко совєцькі зі своїх намірів не резиґнують, та на це потрібно було покласти трупом за 100 днів мало не чверть мільйона солдатів, – рівно по 2000 за добу. Але, й досі не припиняються дурні намагання обернути поразку на перемогу.
* * *
Наприкінці семидесятих у колишньому СССР сталася чергова шпигунська афера: перебіг на захід працівник ҐРУ (государствєнноє развєдуправлєніє) Владімір Різун. Та незабаром став писати книжки (псевдо – В. Суворов), – про совєцьку розвідку, про війну: «Аквариум», «Ледокол» тощо. Йому, ніби, було тоді ж винесено в СССР аж подвійний смертний вирок: один за втечу, другий за книжки. Але, він досі живе в Англїї, невідомо де, хоч діти й ходили до школи та його, бачите, так і не вдалося вбити.
Все це останнє – мало схоже на правду, але схоже на байки. Бо кого КҐБ хотіло убити – тих уже давно убило. Але, то вже проблеми самого історика. Він, віддамо належне, добре простежив складні відносини Сталіна й Гітлера. Уважно простежив як Сталін після серпня 1939, ретельно готував удар у спину Німеччині, але так і не встиг його нанести: його випередив Гітлер у червні 1941. Але, не можна погодитись з В. Різуном у його оцінці Фінської війни. Вторинної? – як сказати, може – й ні.
Справа в тому, що В. Різун твердить, ніби у Фінській війні совєти зробили неможливе, а значить в кінці перемогли. Ну, не вони власне, а «Вєлікій Сталін», якого В. Різун саме тут держить за великого вождя і стратеґа.
Зазначимо з самого початку, що цій людині (як і силі його співвітчизників), часом не так не вистачає документів, як звичайної логіки. Що однозначно плине з уживаної ним арґументації, доволі дитинчої, як це буде видно далі.
Він, бачите, надибав десь там у себе в Англії комп’ютер стратеґічного призначення, який бездоганно знає, за яких умов можливо воювати, а за яких – зась. От він – Різун – і питається в комп’ютера, а чи воно можна воювати, коли мороз 20-ти градусів нижче нуля? – відповідь категорична – ні! А, чи можна воювати, коли лежить півтора метри снігу? – відповідь одностайна – ні!! Хіба не вичерпний доказ? Доказ саме того, що совєцькі люди, гнані тоді чонівцями на Лінію Маннерґейма – створили неможливе, попри все – перемогли!
Шкода тільки, що він не спитався, – а чи можна воювати, не отримуючи на позиціях тричі в день гарячої кави? Бо певний, що він отримав би третє, рішуче – ні!!!
Отже, треба розуміти, що всі ці граничні параметри можливості війни закладали до комп’ютера англійські ґенерали, звичайні люди та на свій власний суб’єктивний розсуд. А тому й усі ці неґативні відповіді стратеґічного комп’ютера – рівно нічого не значать та значити не можуть; не є доказом будь-чого.
Він не розуміє, або радше робить вигляд, що не розуміє всього цього, що як вирішили англійські ґенерали, скажімо, що за умов морозу нижче десяти градусів воювати не можна, то й комп’ютер аж нічого іншого вам не відповість. Твердить також, що совєцькі війська прорвали Лінію Маннерґейма. Добре, але чому ж тоді не ринули вглиб Фінляндії, не окупували її, так і не приєднали три мільйони європейських фінів до своєї вошивої «Карєло-Фінской ССР»? – чому, відповідайте!
А, чому ж не окупували Фінляндію після своєї «побєди», тоді ж 1945? – коли окупували половину Німеччини, Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Румунію, Болгарію та половину Австрії.
Бо, є добре відоме, що після 1945 нога жодного совєцького солдата й не намагалася стати на землю Суомі. А чому? – теж відомо, бо стояла наново відремонтована Лінія Маннерґейма, яку так і не вдалося більше ніж надщербити, та гостинно закликала, запрошувала: «ідіть, ідіть до мене, мої любі совки, нові гори майбутніх трупів!» А принциповий ворог імперії Зла, єдиний переможець війни маршал Карл Ґустав фон Маннерґейм – був обраний своїм народом 1945 – президентом країни. І все це – тут, поруч, рукою подати до «совєтского Лєнінграда». А вони, убогі «переможці» 1939/1940 – нічого не могли вдіяти на це неподобство; та й мовчали собі, як лайна повний ріт набравши.
Отак воно все було насправді.
11. Друга світова
Вона покінчилася капітуляцією Німеччини 8 травня 1945; капітуляцією гітлерівського Тисячолітнього райху, але вже без Гітлера, що цю війну офіційно розпочав.
Коли Гітлер демократичним шляхом прийшов до влади в Німеччині на виборах 1932, – ніщо не звістувало скорого приходу війни. Лише на партайтаґу 1936, черговому партійному з’їздові наці в Нюрнберзі, – стало відоме те, що безпосередньо та хутко привело до неї. А саме, виявилося, що по багатьох країнах Європи та світу живуть німці; але й це не було новиною. Нею стало тепер те, що їх треба захищати («цу фертайдіген»). Дослівно так, як потім, після 1991, – чомусь потрібно «защіщать русскіх». Від кого та від чого саме – полишилося невідомим, як тоді, так і тепер. Зауважимо, що першість у засвоєнні та відтворенні цієї гітлерівської ідеї в нових умовах, – належить російському президенту Б. Єльціну та російському ж письменникові А. Солжєніцину. Втім, як тоді, так і тепер, – це був тільки добрий на вигляд привід на те, щоб захопити чуже.
Бо той, хто народився собакою – ніколи не помре вовком. Бо імперії на те й призначені, аби захоплювати чуже, – не «освобождать», так «защіщать».
Але Гітлер, голова молодої ще тоталітарної держави, яка протистояла «західним демократіям», – коливався. Визначитися йому допоміг І. Сталін, його старший тоталітарний співбрат. Ми тут будемо дещо повторюватись, але це не
