Аналітична історія України - Олександр Боргардт
Друга світова – була війною реваншу, та не принесла нічого доброго, відновивши в усій могутності Третю Російську імперію, яка по неї й робила погоду в Європі, тільки частково врівноважена та стримувана Сполученими Штатами. Вона не лише повернула собі всі п’ять пораблених нею народів, але втягнула до себе й вільні нові народи: чехів і словаків, болгар, югославів, румунів, албанців тощо. Ніколи перед тим ця найбільша за два тисячоліття небезпека для людства – не була такою потужною. Частиною Великого Реваншу стала й совєцько-фінська війна, «зимова війна» 1939/1940.
Третя Російська імперія – Совєцький Союз, була чи не найбільш потужною та войовничою з усіх трьох створених цим народом імперій, але історія не порадувала її перемогами; таких було ще менше, ніж у її попередниць. Після першої ж із них – катастрофічно програної Польської 1920, коли прийшлося розплачуватися за нищівну поразку шматами чужих земель, України та Білорусі, – фінська війна була чи не першим серйозним військовим випробуванням. Але й воно не увінчалося успіхом, провістивши воістину піррову перемогу у «Вєлікой Отєчєствєнной». Про цю останню списані тони паперу, але про польську – чи є щось взагалі? Часом пишеться таке щось не відмовимо собі в приємності процитувати ще раз:
У літніх боях були розгромлені основні сили армій Пілсудського та їх залишки викинуті за межі нашої землі.
(Иллюстрированная история СССР, Москва, 1974, с. 292).
Як відомо, все було навпаки – з польських земель були викинуті залишки розгромлених армій Будьоного та Тухачєвского. Про фінську ж там взагалі нема нічого, жодного слова, наче такої війни взагалі не було. Одне слово: невідома війна невідомих солдатів.
Покійний Совєцький Союз мав звичку усім колоти очі своєю «політікой міра»: «ми – за мір! – і, жєлатєльно, – вєсь!» Та й позаключав пакти про ненапад з усіма сусідами, на яких претендував, ще 1932 (Польща, три держави Прибалтики, Фінляндія). А Польща була забезпечена пактами про ненапад – з усіх боків: з СССР та з Німеччиною.
Але, пакти – пактами, а все вирішив пакт Молотова-Ріббентропа, що чітко поділив інтереси спільників, Гітлера та Сталіна, які все одно, хутко перегризлися. За цим пактом совєтам віддали Прибалтику та Фінляндію.
Прибалтику захопили без труду, бо там надто вже покладалися на угоди та пакти, яких Росія, чи то самодержавна, чи то «пролетарська», – ніколи в житті не дотримувалася.
Але з Фінляндією все вийшло набагато складніше.
Офіційно з аґресією проти невеличкого народу розпорядилися «по-русскі» просто, пам’ятаєте? – не «освободіть» так «воссоєдініть». Благо, в складі Росії ця країна вже була. А здавна полишалася у Росії (вона й зараз є) така собі зросійщена «Карєльская ССР», на чолі якої став комінтернівський більшовик Отто Вілле Куусінен, – він пам’ятав, ще з дитинства, кілька фінських слів. Отже, планувалося «братскоє воссоєдінєніє» внаслідок переможної війни. До півмільйона одвічно відсталих росіян та горстки зросійщених «карєлов» – приєднується три мільйони вільних європейських фінів, – непогано?
Війну мав вести «Лєнінградскій воєнний округ» (ЛВО) (мовляв, ми з ними лівою рукою упораємося), очолюваний К. Мєрєцковим, найбільш нездарним зі совєцьких ґенералів (ну, після отого Ґ. Жукова, зрозуміло). Він щойно провалив кампанію в Еспанії та повернувшись додому ледь врятував життя доносом на маршала В. Блюхера, який чимось не подобався Сталіну. Але, як звичайно, не покладаючись на власні сили, до ЛВО нагнали чимало людей з України.
Фінляндія, після Польщі, була першим шматком чужого, який за пактом Молотова-Ріббентропа, приходилося брати силою, та тут справи пішли значно гірше. Бо там була людина, котрої не знайшлося в інших, та про неї варто дещо пригадати. Бо, як же потрібні такі люди країнам, що звільнились від імперії!
Коли 1918 фінський нарід зумів подолати у себе п’яту колону Москви та відбитися від наступу більшовиків (вони тоді були зайняті пригарбанням значно більш ласого шматка – України), провідну роль у цій боротьбі відіграв колишній царський ґенерал – Карл Ґустав фон Маннерґейм (1867–1951). Він походив зі старої осілої у Фінляндії шведської родини та був гарячим патріотом батьківщини. Він добре знав ненажерливість і підступність сусідів на півдні, новоявленої «родіни всєіх трудящіхся», а насправді – Третьої Російської імперії, що ненажерливістю та агресивністю набагато перевищувала обидві попередні. Як міністр оборони своєї країни, він звів уздовж совєцько-фінського кордону ланцюги потужних укріплень (1929–1939), всесвітньо відому «Лінію Маннєргєйма».
Взагалі, слід зауважити, що наскільки подібні фортифікаційні споруди виправдали себе підчас позиційної Першої світової, – пригадайте хоча би уславлений Верден, настільки не придалися у Другій, із розвитком малих пересувних фортець – танків. Не менш досконалу «Лінію Мажіно», що прикривала Францію зі сходу, німці просто обійшли, а дві лінії доволі солідних совєцьких укріплень, вздовж старого та нового кордонів, – наче й взагалі не помітили, лише дещо затримавшися під Брестом та Києвом. Але, не так сталося тут. «Лінія Маннерґейма» витримала суворий іспит.
Совєти ґрунтовно підготували війну (тут не слід чогось применшувати!) та сподівалися на найбільше. Карєльская АССР була 1940 перетворена на союзну республіку, – Карєло-Фінскую ССР, та до неї, після перемоги у війні, мав приєднатися фінський нарід. Виключаючи, зрозуміло, тих, які відразу будуть розстріляні або депортовані до братської могили народів Сибіру. З Москви був отриманий наказ – «починати!»
Як завжди у них, від Пєтра I починаючи, або – чому ж так пізно! – пригадайте ще брудні провокації проти Новгорода Івана III та Івана IV, – все почалося з незграбної та брутальної провокації: «бєлофінни напалі на СССР!» (далі – свинячий вереск) – ніби обстріляли щось там на совєцькій теріторії. «Бєлофінни…»; перед ними були «бєлорумуни, бєлополякі…» А ще перед тим – і просто «бєлиє» – втілення усього найгіршого на грішній землі. Звернімо увагу, що цей колір у половини людства вважається символом чистоти; у другої – символом скорботи по втраченим дорогим людям. А у цього людського сміття, це – ба, – символ всього, що їм вороже. Так, чи не є це, саме по собі, незаперечною ознакою того, що самі вони – були та є антилюдством?
Совєцька розвідка мала на той час загальні плани «Лінії Маннерґейма», багато чого можна було передбачити та запобігти. Але війну розпочали у літніх одностроях. Коли справа не пішла
