Аналітична історія України - Олександр Боргардт

Ось це був справжній дарунок долі, що негайно відродив згаслі було московські надії розпалити чергову світову пожежу.

Звернімо увагу на те, що лише надто вже недалекій людині, якому-небудь Роменові Роллану або Томасові Манну – може бути близькою проста думка: гітлерівський націонал-соціалізм та сталінський комунізм – є протилежні системи: непримиренні антагоністи.

Багато, дуже багато було в них спільного, навіть – тотожнього. Відома пісня «Горст Вессель» та наш прислівний подвійний марш, для авіаторів – «Всє вишє, і вишє, і вишє, / стрємім ми полєт нашіх птіц…» або для радистів (що за безглузда ідея!) – «Всє вишє, і вишє, і вишє, / крєпім ми антєнн провода…», – співаються на один мотив, на ті самі ноти. Хто у кого украв – не знаю, але історія вчить, що нечистими на руку бували переважно московити. Наці, якого похвалили за вірну службу, витягувався й рапортував: «Служу Великій Германії!», старанний русак за тих самих обставин витягувався й рапортував, – «Служу Совєтскому Союзу!»; ну, і всяке таке.

Але, були – ясна річ, певні порізнення, так само добре відчутні, як і важкі для формулювання. Скажімо простіше, як поміж німецьким шкіряним чоботом, якому зносу немає, та совєцьким кирзовим, який вже через місяць «запросіт каші». Хоча знаходитись, що під одним, що під другим, – можливо, однаково неприємно. Взагалі, можна би сказати, що у наці була якась, хай спотворена, але інтеліґентність. До совєцьких таке поняття є просто неможливе до застосування; як у них кажуть – «дубьє дубьєм».

Зі зростанням політичної популярності Гітлера надії Москви повинні були безумовно піднятись: соціал-демократів, котрі й не мислили про реванш, тепер можна було, нарешті, взяти у кліщі. Леґенди про побойовиська поміж комуністами Тельмана та штурмовиками Гітлера, – є не більше, ніж із наміром культивовані леґенди. Між ними був, у найгіршому разі, озброєний нейтралітет, а вся енерґія була спрямована на знищення соціал-демократів. Ворогом № 1 для обох були саме демократи, які не прагнули реваншу та не палилися воювати. Про це свідчать усі, як один, документи Комінтерну та виступи «вождєй» і «вождішєк» на партійних з’їздах. Зате першим союзником та помічником був Гітлер, який зробив реванш своєю політичною проґрамою. Тепер більшовики були спокійні – Другій світовій бути.

Першою спромогою розпалити всесвітню пожежу, була – нема сумніву, громадянська війна в Еспанії, до якої більшовики й ув’язалися – єдино, у намаганнях зіштовхнути Гітлера з Англією та Францією. Які втратили цікавість до всієї авантюри, цілком задовольнившись прибутком у вигляді золотого запасу Еспанїї (600 тонн золота), якого вкрали. На долю самої республіки їм було просто наплювати.

Потім наступив рік 1939. «Гласность і пєрєстройка» для них, для більшовиків, це велика епоха заміни старої брехні, не до вжитку – зношеної та нікчемної, на нову брехню – більш досконалу та вишукану, яка ще зможе послужити справі світової революції, тобто, – світового панування Москви. Прийнято й нову версію щодо пакту Молотова-Ріббентропа. Воно, ясна річ, пакт неморальний, так, але й вимушений: англійці та французи кинули СССР напризволяще, в останню мить відмовились, то що ж нам було робити? Отже ні, не ми, не ми відкрили зелене світло Другій світовій, це вони… А це надто вже нагадує те, що писано було про якихось там «врагов народа», що «прізнают, что виступалі протів партії, но ні за что нє хотят прізнать, что пріродноє мєсто ім – в тюрьмє».

Справа в тому, що як переконливо показує зміст промови Сталіна на XVIII партз’їзді, питання про те, з ким бути – з Англією та Францією проти Німеччини (тоді Гітлер, безумовно, не розпочав би війни) або проти них із Німеччиною, – був вирішений іще перед з’їздом, тобто – до березня 1939.

Наступна комедія переговорів із ними, була вже тільки комедією.

В цій історії повновласним господарем та дириґентом був Сталін. Досить поглянути на те, як він посміхається за спиною Молотова, що підписує пакт. Бо Сталін посміхався не так часто…

Важко щось довести тепер, коли так давно в інтересах братів-аґресорів були підмітені всі сліди з усіх боків (праця цілих поколінь), але варто звернути увагу на один рідко згадуваний факт, – чому вже у вересні пакт Молотова-Ріббентропа уточнювався знову, коли наче все вже було вирішене та записане перед тим? – факт – без прецеденту. Адже, якби пакт обома сторонами ретельно виконувався, – навряд протягом кількох тижнів його довелося би уточнювати ще раз. Чому межа інтересів обох сторін, котрій, здавалося би проходити Віслою, яка ділить Польщу приблизно навпіл, потім раптом зміщується на лінію Керзона, не полишаючи Сталіну нічого, крім утрат імперії по Польській війні 1921?

Дозволимо собі доволі природнє припущення, що пакт Молотова-Ріббентропа був насправді не пактом про ненапад, але пактом про поділ Польщі, а поділ – є поділ, його виконують погоджено й разом, наступом із двох боків одночасно. Зауважимо, щодо цього, липень та серпень 1939 були часом пожвавленої діяльності Красної армії на західних кордонах, про це повідомляють польські джерела.

У цьому випадку, зверніть увагу, Польща могла би зникнути з мапи світу, а світова війна – не початись. Проти Гітлера і Сталіна разом – Англія та Франція ніколи не виступили би. Просто не ризикнули би, це перевищувало їх можливості в будь-якому випадку. Ось на це й купив, правдоподібно, Гітлера Сталін. Але, сутність справи полягала на тому, що Сталіну не так потрібна була Польща, як потрібно було розпалити світову пожежу.

Зобов’язавшися за пактом Молотова-Ріббентропа вдарити у спину Польщі одночасно з Німеччиною, Сталін просаботував це, відговорившись, можливо, неготовістю армії і продав Гітлера, підставив його союзникам та розпочав одночасно світову війну без власної участі. Ось це й викликало необхідність подальшого уточнення дій та нового переподілу Польщі. Тепер Сталін на власне Польщу й претендувати не міг; не було підстав. Тому й необхідна була особиста зустріч.

Гітлер відразу зрозумів, що його обманули, впав до нестями та не простив підступу, почав готувати «план Барбаросса». А Сталін посміхався не останнім – адже саме тяжке було попереду. Треба було й собі «упрєдіть» новонабутого та підло обманеного союзника.

Так скромна, декому й мало відома Польща, – двічі у XX ст. вирішувала долі всієї Європи і світу: першим разом тоді, у 1920, створивши «диво на Віслі», а другим разом потім, 1939, але – вже пасивно.

10. Війна невідомих солдатів

Перша Світова війна була