Пацифікація - Автор невідомий

Під мою хату прийшла поліція, і один із поліціянтів застукав у вікно, та посвітив електричною лямпкою до хати, гукаючи, щоби їм відчинили двері. Тоді ми з моєю жінкою Анастасією зірвалися з постелі та пізнали, що то прийшла поліція. Але я не боявся, бо вже не раз перед тим приходили поліціянти до моєї хати, бо в мене міститься читальня «Просвіти». Приходила все поліція на якусь контролю, тому я думав, що й тепер так буде. Але було нам трохи дивно, що то було проти ночі, то я встав і відчинив сінні двері, а тоді поліціянти ввійшли до хати. Один із поліціянтів крикнув: світи! Я засвітив лямгпу і побачив, що біля порота стоїть ще трьох поліціянтів, і всі з грубими палицями в руках. І тоді впало мені до голови, що то за мара, що поліція така озброєна та має з собою ще такі грубі буки. Але в тій хвилі прискочив до мене один із поліціянтів і почав кричати: «Кріль, ніц не мув, тільки давай амуніціє». На це я відповідаю, що я ніякої амуніції не маю. Та в тій хвилі всі три поліціянти почали мене бити з цілої сили грубими буками куди попало, я в тім страшнім болю думаю собі, що може вратую себе; як буду кричати, щоб почув хтось із сусідів, а як сусіди позбігаються, то поліціянти дадуть спокій. Але це нічого не помогло. Били мене далі Тоді один із них каже до мене: «давай Сурми». Я знова відповідаю, що я Сурми в житті не бачив. Тоді знова всі три поліціянти почали мене бити палицями так, що я впав на землю майже голий, бо сорочка на плечах уже цілком подерлася. І чую в тім страшнім болю, що кричить поліціянт: вставай! Але я вже сили не маю, щоб встати.

Моя жінка зі страху сама не знає що й робити, але приступила до мене та хоче мене підвести зі землі, але в тій хвилі посипалися на її плечі вдари буками. Один із поліціянтів підвів мене з землі та й каже до мене: слухай, давай Сурми і амуніціє, бо умжеш, і вшистко зостанє збуяіоне! Тоді я сказав, що нічого не маю, а ви шукайте, де хочете. Тоді знов почали мене бити буками, а один ударив мене кілька разів грубою палицею по голові так, що ціле лице та груди залляла кров. Я почув у грудях страшний біль, і почало мені робитися слабо, так наче на сон абіратися. Мене палила сильне спрага, тому я попросив води. Моя жінка подала води мені, і тоді стало мені трохи лекше. Тоді чую голос якогось поліціянта, кличе через вікно на двір: «ходяь гутай, ходзь, нє буй се, он юж не уцєкнє». Тоді прийшло до хати ще чотирьох поліціянтів,

а однії із лих почав mviii- парії ! бити колм'юш. Другий in тих иоліцілнтін запитав мене, хто л е. Я «иаааїв, що ук.[*ішець, а тоді всі поліціянти почали мене оиТи, і я знова впав на землю: На^земді конали міно ногами та штовхали кюлі>бамн, а також били палицями. Я стратив лрнтом'нісі'ь, тільки чув немов крізь сон, як кричала моя жінка, яку також били. Один поліціянт взяїв мою жінку і кинув її на постіль,, а голову накрив периною, щоб жінка не бачила та не чула як мене катують. А коли жінка зірвалася постелі, то тоді один поліціянт почав її бнтн палицею по голові та по лиці. Ало жінка таки помогла мені підвестися з землі. ІІоліціянти почали до мене кричати: «то ти українєц, ти на польскей земі хцеш будоваць Україне», і знов били мене палицями по плечах.

В другій хаті через сіні чути було страшний крик, бо там замкнули поліціянти мою 70-літню маму та троє малих наших дітей.

Далі зажадала від мене поліція, щоб я видав кнпжки з читальні «Просвіти». Я відкрив шафу та почав викладати усі книжки на стіл. В шафі були також мої власні іслижкн з mqi'm підписом, які я привіз із Канади. Тепер почалася ревізія по цілій хаті. Один перевертав скриню, другий товчеться по стриху на хаті, третій у сінях, а решта у другій хаті, де були діти й моя мама. Я знав, що в мене не знайдуть нічого небезпечного для польської держави. Але на велику радість поліціянтів приносить один із них бляшану скринечку та, показуючи решті поліціянтів, каже: «відзіш цо он ма, то «ст прох» На те, сказала моя жінка, що то не є ніякий порох, але насіння з капусти. Тоді той поліціянт, що знайшов такий «порох», кинув ту скриньку моїй жінці у голову. Трохи згодом сказав поліціянт до моєї жінки: «подай єще раз мне те екшинки», а тоді удруге кинув моїй жінці ту скриньку в лице.

Ті поліціянти, що переглядали книжки, знайшли один часопис, де були поміщені фотографії наших' послів, і тоді почали мене знова бити .по плечах палицями. Як переглядали книжки, то ті шижки дерли та кидали ними в голову мені та моїй жінці.

Опісля один поліціянт приступив до моєї жінки, та приказав їй, щоб вона приступила до мене та била мене в лице. Коли ж жінка того не хотіла робити, то почали поліціянти бити мою жінку по плечах буками, а жінка під побоями поліції почала мене і справді бити по лиці, при чім поліціянти говорили до мене: «а она за цо це біє, оддай ■fili», і знова били мене буками по плечах та зневолювали мене бити мою жінку в лице. Я підніс руку та мусів був ударити легко мою жінку в лице.

Инші поліціянти, що переводили ревізію, знайшли портрет Шевченка, а відтак ириложили його моїй жінці до уст та говорили': «поцалуй ґо в сраки». Казали також при тім співати: «нєх жиє иольска, україенє насерматри». І ми мусіли то сповняти, бо нас знова били. При ревізії понищили та подерли цілковито всі мої фотоґрафії, що їх .а -привіз із Канади, на яких був я, моя жінка, наші діти, мої брати та рідня. Моя жінка почала просити, щоб не нищили фотографій, поліція фотоґрафії подерла, а жінці сказали: «нех ці шляк трафі». Инші поліціянти дерли книжки та вое те скидали на купу.

Після того сказали мені, щоби я збірався, бо піду з ними. Я почав одягатися, при чім помагала мені моя жінка, бо я сам не мав сили одягнутися. Тоді поліціянти порадившися сказали, щоб