Аналітична історія України - Олександр Боргардт
На заході найбільш політично розвиненою була Галичина, де українці (яких у середньому було менше) вимушені були політично ривалізувати з поляками, та могли вже, навіть, якоюсь мірою блокувати невигідні українській людності Галичини постанови сейму краю. Мабуть тому в Галичині перед Першою світовою – насправді кипіло українське духовне життя.
Політична ривалізація у змаганнях за автономію або й незалежність підсилювалася й старими, іще часів Жечі Посполітої, міжрелігійними антагонізмами та чварами. Хоча ці останні, з ростом загального рівня культури обох народів, – уже не мали такого значення, як колись. Польський рух дещо підтримувала Франція, наскільки дозволяли тамішні русофіли, але уряд самої Австро-Угорщини віддавав належне інтересам українців.
Дещо інакше стояли справи у Буковині, де місцеве румунство сповідувало ту саму релігію та спори могли бути тільки щодо української автокефалії. Румуни орієнтувалися на давно самовизначену Румунію, яка хоч і претендувала на Буковину, навіть – на угорський Ердей, але до пори мусила рахуватися з імперією. Отже, тут політичні відносини були не аж так гострі, та сваритися можна було, хіба за автокефалію. До того, українське та румунське населення було тут переважно сільським, та по містах бриніла німецька мова; щоправда, було чимало й німецьких селян. Тому, іще 1903 у сеймі цього краю було прийняте роздільне самоврядування для всіх трьох цих найбільших громад.
Знову інші справи були у Закарпатті, яке з 1867 було віднесене до Угорщини, та яке – за кілька десятків років, стало мало не повністю мадярським. За – підкреслимо це особливо, не найгірших стартових умов. Бо ще у 1850 Закарпаття мало сітку з більше як 500 українських шкіл, найбільшу, відносно як абсолютно. Але, вже на 1907 їх кількість скоротилася до 27, а з 1907 угорський парламент зліквідував неугорські школи взагалі. Чи не можна було цьому протиставитись? – далебі…
Були певні законодавчі рамки, спільні для всієї Австро-Угорської імперії, не були в ній першими й угорці, та марно було би все це приписувати виключно мадярській люті та підступності (?): слід буває, часом, звернути увагу й на себе. Значить, не явили свого часу закарпатці достатнього рівня політичної та загальної культури, аби цьому протиставитись: що ж тут поробиш…
Це тепер, у самостійній Україні, вони базікають про своє якесь окремішнє русинство та вимагають незалежності. А, де ж воно саме тоді було, поміж 1867 та 1907, – оте ваше русинство? – чи було взагалі?
На початку XX століття, за австро-імперської свободи – виникають численні українські спортивні, юнацькі, а часом і парамілітарні орґанізації: 1894 – Сокіл, 1900 – Січ та 1910 – Пласт; а 1913 у Львові відбувається перший збір нового товариства – Українських Січових Стрільців.
Ідея таких товариств виявилася на заході України дуже плідною, та хутко поширювалася: всього через рік існувало вже 96 відділень.
Із початком Першої світової створюється 6.08.1914 Українська Бойова Управа, яка має на меті згуртувати українські сили з Січових Стрільців у самостійну військову силу. А вже 21.08.1914 створюється Головна Українська Рада з представників усіх українських політичних сил заходу, під проводом Костя Левицького. Цікаво навести її маніфест, із якого видно політичні спрямуваня західного українства (за Валентином Морозом, «Україна у XX ст.»):
Український народе! Надходить важна історична хвиля. Важиться доля держав і народів. Буря війни суне на Європу й нічого її не спинить. Український народ належить до тих народів, на які війна і її наслідки наляжуть найбільше. В таку хвилю народ, що хоче жити, мусить мати одну думку й одну волю і ту свою волю перемінити в діло, яке заважило би історії держав і народів. І тому в тій хвилі представники українського народу в Галичині, всіх політичних напрямків, які лучить один національний ідеал, зібралися в Головну Українську Раду, яка має бути висловом одної думки і одної волі українського народу. Коли не можемо війни відвернути, то мусимо старатися, щоби ті жертви, яких вона від нас вимагає, не пішли на марно, щоби кров батьків принесла добро дітям. Дорога наша ясна. Ненаситність царської імперії загрожує нашому національному життю. Історичний ворог України не може спокійно дивитися, що ще не вся Україна в його руках. Перемога Росії мала би принести українському народові австро-угорської монархії те саме ярмо, в якому стогне 30 мільйонів українського народу в російській імперії. Теперешня хвиля кличе український народ стати однодушно проти царської імперії, при тій державі, в якій українське національне життя найшло свободу розвитку.
Перемога австро-угорської монархії буде нашою перемогою. І чим більша буде поразка Росії, тим швидше виб’є година визволення України. Нехай цей поклик найде відгомін в кожнім українськім серці! Нехай збудить в нашому народі давнє козацьке завзяття! Нехай українське громадянство віддасть всі свої матеріальні й моральні сили на те, щоби історичний ворог України був розбитий! Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце вільної України!
(Цитується за журн. Україна, № 23, 1991)
Отже, так дивились на стан речей на заході, у Західній Україні. Зробимо цьому деякий підсумок. Тільки на те,
