Аналітична історія України - Олександр Боргардт
Так, безглуздя було, було у Версалі, в його несправедливості. Усю відповідальність за це несуть прем’єр Франції Жорж Клемансо (1841–1929) та президент США Вудро Вільсон (1856–1924). Саме ці двоє, недолугі політики та посередні люди (не сказати – розумні) посіяли тоді зуби дракона, які зійдуть невдовзі Другою світовою. Велика шкода, що жоден із них до неї не дожив.
Але, було ж і інше.
Вона остаточно розвалила стареньку імперію, Австро-Угорщину, давши незалежність Угорщині та Чехо-Словаччині; відродила розібрану по шматках розбійними сусідами Польщу. Ущуплила дещо й імперію Російську, дала волю та незалежність народам Прибалтики і Фінляндії. Чи цього – замало? – так, безумовно, але й це вже було щось.
Як найбільшу недолугість переможців, можна виставити те, що вони так і не покінчили з незмірно більше небезпечною імперією – Російською. А власне – допустили поновне загарбання нею України. Бо, без України – імперія не імперія. А це дало змогу відбудувати Третю Російську імперію – Совєцький Союз. Загрозу вже не лише для Європи, але й для цілого людства. Вони тоді просто знехтували великими можливостями, що й породило в майбутньому цитовану вже вище фундаментальну працю англійського історика Ланселота Лавтона. Яка, втім, не буде належно оціненою й після Другої світової війни.
* * *
Вона, Друга світова, й виникла саме з помилок, допущених переможцями Першої Світової. Обидва вони, вже згадувані вище, були люди старі, консервативних поглядів і не надто переобтяжені освітою, а у Клемансо до цього додавався кровожерний шовінізм. Геть обідравши переможену Німеччину (на яку несправедливо було звалено усю відповідальність за війну), штовхнувши її в прірву економічної кризи – вони істотно полегшили наступний прихід Гітлера до влади. А з ним, з ініціативи Сталіна, і виникла нова війна.
Наслідки її були жахливі, не кажучи про нові десятки мільйонів людських життів. Перелічимо. Втрата незалежності трьома народами Прибалтики. Дві тяжкі війни поспіль, що спали на героїчний нарід Фінляндії. Потрапили під московське ярмо та були надовго позбавлені можливостей нормального суспільного розвитку – ще п’ять (!) країн Європи: Албанія, Болгарія, Польща, Угорщина та Югославія. Ми звично вживаємо двох останніх назов, але – це ж іще, в сумі, – вісім народів. Додати до цього ще добрий шмат Німеччини?
Адже, сталінських кайданів Тегерану, Ялти та Потсдаму – Європа почне позбавлятися тільки через півстоліття! – так, чи це не жахливі наслідки?
Історія, котра є хоча би й точною фіксацією минулих подій, – не має справжньої наукової цінності. Недарма, саме у подібній якості (хоч і завжди перекручуючи) прагнуть увічнити її аматори доконаних фактів, аґресори. Але, є ще один бік історії, – «а, що було би, якби…». Аналіз подій епохи, як шахової партії, проїгрування можливих варіантів; як ми кажемо – обстеження околиці чергового вузла графа. Адже, тільки воно й показує, де людство могло би ще більше програти, або – навпаки, – виграти. Саме те, що могло би дати людству можливість витягати уроки, вчитися на подіях минулого прийдешнім поколінням. Історія – аналітична.
Отже, припустимо на мить, що переможці Першої світової були би настільки далекоглядні, що зробили би те, чого не зробили, хоч і могли зробити. Наприклад, забезпечили би в новому устрої Європи не лише існування незалежних Польщі та Прибалтики, але й України (поготів – Білорусі). Чи це щось би змінило? Так, безумовно змінило би, та мабуть – чимало.
Насамперед, це істотно скоротило би імперіалістичні можливості Росії, створило би абсолютно нову рівновагу сил на сході Європи. Можливо, це могло би нарешті спрямувати російський нарід на шлях мирного розвитку – чому ні? Ми всі сьогодні розуміємо, таке щось є навряд чи можливе, але – чому не помріяти? Стала же після Першої світової душа колишньої загарбницької імперії, невеличка Австрія, – звичайною та мирною країною.
Друга світова війна мала покінчити з тоталітаризмом, найбільшою пошестю XX ст., у Європі, увічнити там демократію. Та – не покінчила, навпаки. Вона стала суцільною капітуляцією Заходу перед сталінським тоталітаризмом. А так сталося тому, що демократія, крім невеличкої Чехо-Словаччини, не мала жодної опори на сході Європи. А, як би там була на той час сильна, незалежна та демократична Україна? – яка, замість сваритись з сусідами за якусь історичну дрібницю, – дружила би з ними? Чи міг би тоді взагалі мати успіх гітлерівський «дранґ нах остен» – «напір на схід»? Та, нарешті, чи міг би мати якусь реальну цінність пакт Молотова-Ріббентропа для Німеччини? – дуже сумнівно…
Друга світова війна розпочалася (тепер уже ніхто цьому не заперечує) саме внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа, незабаром по його ратифікації. Він містить у собі черговий поділ Польщі між Росією та Німеччиною. Але, в обличчі незалежної України, пов’язаної з Польщею, Прибалтикою та Чехо-Словаччиною спільними інтересами (а такі завжди були, є та будуть, якими б не були наші відносини), – чи розпочалася би ця війна взагалі? – чи ж могла би?
Отже, подивіться самі, подумайте, зважте все.
Такою вона є, історія, так вона тече та відбувається. Так у майбутньому цілі народи страждають від помилок окремих людей, яким щось там довірили. Часом, – і від одного-єдиного невірного вибору. Бо, принаймні однієї з цих двох воєн – могло б і не бути взагалі.
VII. ДРУГІ ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ
1. Напередодні Других Визвольних Змагань
Перед Першою світовою, коли до початку Других Визвольних Змагань залишалися дослівно роки, – стан України та її народу був з ненайліпших. Вона була розкраяна та поділена імперіями на лоскути, мало пов’язані між собою.
Першим та основним був загальний поділ схід – захід, поміж імперіями: Австро-Угорською та Російською; практично – поміж цивілізованою Європою та «дикою Азією». Дикою – на той час, бо підросійською. Підкреслимо, що ми тут не схильні піддавати сумнівам великі культурні досягнення народів Азії. Але, вся справа в тому, що хоч Росія й була дикою – та не Азією; отже – деяка данина умовності, не більше.
* * *
Австро-Угорщина – імперія, нема сумніву; так, безумовно – гнітила народи, але гнітила їх не свавіллям царату та
