Аналітична історія України - Олександр Боргардт
Одне слово – «нам нєчєго ждать мілостєй от пріроди…»
До речі, наш Юрій Липа в своєму «Призначенні України» (Львів, 1934) – досить впевнено твердить, що вони – ці «протоколи» – ще й зідрані з якоїсь французької пародії (на антисемітську літературу) (!).
Фальшивка провалилася майже відразу, так невігласно була підроблена; у світі її не прийняли. Але, – це одне. А є ще розлеглі місцевості, умовно кажучи – «на схід від Перемишлю», де багато століть не працюють ні розум, ні логіка, де й досі неподільно торжествує московська брехня. Бо в Росії ПСМ, уже 1990, друкували всі, від чорносотенного «Нашего Современника» та до останньої бульварної газетки. Надрукували, зрозуміло, й у нас, – що ж це за малорос, який не тягнеться мавпувати москаля? Але, як комусь заманулося робити з себе останнього дурня, – хіба заборониш? – у нас тепер – свобода.
* * *
Але, після цього історичного огляду, повернемося до справи.
Не дивно тому, що за такої ксенофобії та неприйняття, про жидів у Росії гуляли воістину дивні байки, неможливі при якомусь ближчому знайомстві.
В тому числі, й стара леґенда про те, що жидам на Великдень потрібна на мацу християнська кров, бажано – дитяча. Вона зіходить іще до християнської Ночі Середньовіччя, від якої Європу пробудив прихід монголів. Яка, притьмарила собою колись саме західну християнську Європу. Вона підкріплювала породжену імперським християнством жидофобію, та відомі й відповідні судові процеси тисячорічної давності. Цю байку, що народилася на порозі тисячоліть, хоча єврейство в Європі існувало набагато раніше, було офіційно спростовано іще 16.08.1247, енциклікою папи Інноченцо IV, та хоч вона час від часу виринала й потім, – ніхто її серйозно не сприймав.
Але Росія – є Росія, там завжди знайдеться невіглас, який знає більше від інших невігласів. Там, як відомо, ніколи й нічого не вигадували (а тому й не вигадали), а живилися новаціями зі смітника історії. Таким чином, коли в Європі про цю дурість уже давно забули, в Росії XIX ст. починають цікавитись саме цією проблемою; так би мовити, духовно дозріли до Європи XIII ст. Гарячим прибічником підозри жидів у «рітуальних убійствах» був, зокрема, такий собі заїзджий пан, Володимир Даль (Dhale 1801–1872), член Російської Академії Наук та укладач російського словника, куди – за простотою душі, заніс і відомі йому українські та білоруські слова, неймовірно збагативши «вєлікій і могучій». Він чимало писав під псевдо «Казак Луґанскій», та приймав участь у сучасному духовному житті. Його дослідження щодо «рітуальних убійств» являє собою, як і все інше, – радше історичний інтерес, але свою ролю – зіграло.
В Росії В. Даль вважався (і вважається) провідним лінґвістом та філологом, та був у цьому, без жодного сумніву, першим у російському задуп’ї. Але, досить порівняти його, скажимо, з данським же лінґвістом Вільгельмом Томсеном (1842–1927), сином поштмайстера з Рандерсе. Не так далеко Данія від Росії, а різниця між ними в сорок років, але… інтелектуально вона вимирюється століттями, – стає ясною вся міра класичного російського відставання.
Як ми вже не одного разу пояснювали, в Росії стає час від часу актуальним саме таке щось, що було поцуплене зі смітника історії. Так сталося й цього разу, коли 20.03.1911 у глиняному кар’єрі цегельні на київській Лук’янівці було знайдено труп Андрія Ющинського, 12 років. Смерть наступила внаслідок числених глибоких поранень, спричинених гострим знаряддям, – «рітуальноє убійство»!
Хлопчик, як це хутко виявили люди, приятелював з іншим, родина якого утримувала кримінальну «маліну», та абсолютно випадково довідався про якийсь їх кримінальний секрет. За те й був «по-русскі», так би мовити – профілактично, – зліквідований. На всякий випадок.
Так був створений судовий процес; попри те, що на казки про «рітуальниє убійства» відреагував указом для губернаторів іще 6.03.1817 – освічений імператор Алєксандр I:
… щоб надалі жидів не звинувачували в умертвленні християнських дітей без будь-яких на те доказів, за єдиним лише забобоном, що нібито вони мають потребу у християнській крові.
Доказів, «будь-яких», крім самого трупа, – і насправді не було, але був звинувачений приказчик контори поруч із цегельнею, жид Мендель Бейліс, 39 років, батько п’ятьох дітей. Вся надія була на зізнання підсудного. Втім, для цієї країни ситуація – радше типова.
Про величезне жидофобське значення майбутнього процесу для імперської правлячої верхівки, свідчить коло його орґанізаторів. Процесом керував прокурор Київської судової палати Г. Чаплінскій, але був залучений і столичний, пєтєрбурзький прокурор А. Віппер. Загальне керівництво справою взяв на себе безпосередньо тодішній міністр юстиції Іван Щєґловітов. Щодо нього, то можна без коментарів навести опінії з приводу цієї людини. Поміркований та стриманий С. Ю. Вітте у своїх спогадах визначив його «душею і мозком реакції, диким, непримиренним реакціонером»; в іншому місці не втримується та називає прямо «великим негідником». У колах же «вєлікіх князєй», братів та дядьків царя, він був відомий переважно, як «Ванька-Каін».
* * *
Нагадаємо політичну атмосферу часу – російської реакції. Вже кілька років росте та поширюється СРН (Союз Русского Народа), вже оприлюднені релігійним письменником Сєрґєєм Нілусом «Протоколи сіонскіх мудрєцов», дилетантський витвір дрібного сексота царської охранкі М. В. Ґоловчінского, примітивно зляпаний на замовлення шефа Пєтєрбурзької охранкі П. І. Рачковского. Імператор Ніколай II, який був сам ентузіастичним членом СРН – «Протоколи» не схвалив, але російська громадськість – прийняла; попри те, що іще тоді вся афера була демаскована та доведено, що це фальшивка. Так само вирішив, уже 1932, федеральний суд у Берні (Швайцарія), який засудив розповсюджувачів «Протоколів»; не за жидофобство, ні, – за звичайне шахрайство. Саме, як розповсюджувачів завідомої фальшивки.
«Союз», із якого хутко виділилася ще більш реакційна орґанізація – Союз Міхаіла Архангєла, притягував далеко не всіх, та хутко отримав у народі прізвисько «чорносотенців», але ті не знітились, дали «достойную отповєдь»:
Кто молитву творя,
чтит народ и царя,
в ком ни сердце ни ум
не шатается,
кто под градом клевет
Русь спасает от
