Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко

Лепесівські вази-«чари», найімовірніше, використовувалися для ворожіння. Змальоване Б. О. Рибаковим дівоче ворожіння з горіховою шкаралупою, яка у посудині, наповненій водою, мала дістатися краю біля певної картинки, — вповні ймовірне на Лепесівських «чарах», враховуючи ту обставину, що піктограми на них нанесені на вінця згори. Про ту обставину, що ємність мала заповнюватися водою, непрямо свідчить накладний зиґзаґоподібний декор у верхній частині ваз. Інші посудини були прикрашені піктограмами ззовні саме у верхній частині.

Деякі з піктограм, які траплялися на «календарях» Б. О. Рибакова виявлено на вазах із могильника Бирлад–Валя-Сяке (105, 414), а також на численних келихах разом з іншими солярними (?) символами. Слід додати, що принаймні деякі з них виготовлено за зразками металевого та скляного посуду.

Окремі елементи декору керамічних келихів до найдрібніших деталей збігаються з декором на ювелірних виробах і можуть бути хронологічним показником.

Декорування виробів з рогу

Рогові гребені як предмети особистої гігієни — часта знахідка в ареалі культури ЧСМ. Вони є майже обов’язковими в інвентарі поховань як чоловіків, так і жінок. Черняхівські гребені — односторонні, на відміну від ранньосередньовічних двосторонніх гребінців, та багаточастинні, тобто скріплені із пластин з зубчиками, які затиснуті між двома зовнішніми суцільними пластинами і нагадують, за вдалим висловом М. Б. Щукіна, «сендвич». Зовнішні пластини прикрашали прямими, хвилястими, зигзагоподібними вирізьбленими лініями, концентричними колами. Черняхівські гребені впродовж існування культури змінювали форму. За ранньочерняхівської доби відомі великі підтрикутні, трикутні, сегментоподібні з «низькою» спинкою. Пізніше, у час розквіту культури, з’являються гребені з «плечиками». Фінальні форми — з високими «спинками» та довгими «плечиками». У заключних фазах культури побутували мініатюрні екземпляри з вушком для підвішування.

Окрім гребенів, майстри-кісткорізи масово виготовляли підвіски, які отримали в літературі назву пірамідальних. Рогові пірамідальні підвіски входили до набору поясних амулетів культури ЧСМ разом із підвісками з мушель морських молюсків Boninus brandaris та Cypraea panterina або tygris. Рогові пірамідальні підвіски зазвичай прикрашалися по торцям концентричними колами. У такий самий спосіб прикрашалися дископодібні рогові підвіски. Роговий накісник у вигляді півмісяця з ромбоподібними привісками прикрашений зигзагоподібними лініями та кілечками з крапкою всередині, так званим пташиним оком.

Ціла серія рогових гребенів містить зображення тварин. Більш чи менш впевнено можна ідентифікувати зайця та птаха. Утім можна очікувати відкриття нових кісторізних центрів у ареалі культури ЧСМ та нових мистецьких знахідок. У пізньоантичному мистецтві почесне місце матимуть витвори зі слонової кістки. Цей матеріал надає можливість деталізованих зображень.

Декор на ювелірних виробах

Продукція черняхівських ремісників-ювелірів представлена фібулами, поясними та взуттєвими пряжками, накладками, кінцівками, шийними прикрасами тощо.

У фібул зазвичай прикрашалися спинка і ніжка. Зміни у формах прогнутих підв’язних фібул, наприклад, проходила від простих гладеньких дротяних форм до широченних, до кількох сантиметрів шириною, виробів. Декорування йшло у два способи: фасетування (з прямокутного металевого бруска «зрізали» бокові грані, робили сегментоподібні виїмки тощо) та нанесення декоративних елементів: ліній, косого хреста, кіл, так званого пташиного ока (кола з крапкою посередині), тримоліра тощо.

Інші модифікації черняхівських фібул декорувалися тими ж самими елементами, а в двопластинчастих — головна пластина декорувалася інколи кіматіонами.

Пряжки декорували фасетками, обойми — прокресленими лініями по периметру. Поки що унікальною залишається срібна з позолотою пряжка із поховання 507 могильника Бирлад–Валя-Сяке, прикрашена косими рисками, решіткою та лускою.

Тримоліром та колами прикрашались бронзові накісники.

Варто зауважити, що естетичні норми, впроваджені майстрами — гончарами, кісткорізами, ювелірами культури ЧСМ сприймалися не тільки на найближчими сусідами, наприклад, носіями київської культури, але і загалом населенням Східної Європи. Саме завдяки умілим ремісникам, черняхівська культура з її неповторним самобутнім образом, ставала «законодавцем» тогочасних варварських «мод».

Мистецтво Таврики

Михайло Відейко

У VI–IX ст. Таврика залишалась місцем, де ще «наживо», а не у вигляді мальовничих руїн збереглася спадщина античної епохи, де розвивалися давні мистецькі традиції. Водночас тут народжувалися традиції нові, серед них ті, які принесло християнство, а також варвари, які осіли по сусідству з нащадками еллінів та римлян. Завдяки цим обставинам у Тавриці ми можемо побачити зразки мистецтва, які годі шукати за межами півострова — як-от пам’ятки сакральної архітектури, настінні розписи у поховальних пам’ятках. Тут створюються якісні та своєрідні твори декоративно-прикладного мистецтва. Деякі з них стали взірцем для майстрів сусідніх країв.

Епоха храмобудування

З прийняттям християнства як державної релігії в Імперії розквітає церковна архітектура та різні види мистецтв, пов’язані з оздобленням сакральних будівель. Їх спорудження підтримує держава, а фінансові можливості Візантії дозволили розгорнути масове будівництво. Найбільше давніх християнських храмів розкопано на території Херсона. Тут їх знайдено вже близько трьох десятків. Споруди солідні, складені з каменю. Власне, ця обставина згодом і призвела до занепаду шедеври візантійської архітектури — їх із часом розтягли по камінчику люди, аби використати для нових, потрібних у господарстві споруд.

Дослідники надали давнім храмам свої назви, часом досить далекі від справжніх найменувань. Деякі названо на честь дослідників — так отримала назву Уваровська базиліка. Її розкопки були розпочаті графом А. С. Уваровим[171] ще 1853 р., напередодні Кримської війни. Під час облоги Севастополя союзними військами (Британії, Франції і Туреччині) давнє городище, зокрема залишки тільки-но розкопаної базиліки, неабияк постраждали — тут отаборилися французи.

Три храми було названо за місцем розташування, точніше — за сторонами світу — є західна, східна і північна базиліки. Декілька об’єктів назвали просто — за роками, коли було проведено розкопки. Так на плані Херсона з’явилися «Базиліка 1932 року» і «Базиліка 1935 року». Всі ці храми неодноразово перебудовували, про що свідчить така сучасна наз­ва, як «Базиліка у базиліці». Є навіть «заміський храм» — він розташований за межами кріпосних стін.

Як бачимо, до складу більшості назв входить слово «базиліка». Це давній тип храмів, що будувалися на території Херсона, а потім і в усій Тавриці. Тип споруди прийшов з язичницького минулого і був пов’язаний з демократичними традиціями давніх міст-держав, особливо — Риму. Це різновид громадської будівлі, пристосованої для зібрання великої кількості людей. Зазвичай базиліка була прямокутною в плані. Зі східного боку до прямокутника примикала напівкругла апсида, призначена для вівтаря. Якщо праворуч та ліворуч до прямокутника прибудувати ще пару прямокутників з апсидами, отримаємо типову візантійську базиліку. Кожну таку частину храму називають нефом. У Тавриці зводили, зазвичай, тринефні храми.

Найбільші споруди, як-от «Уваровська базиліка» мала три нефи, їхня загальна довжина становила 51 м при ширині у 24 м. Тут цілком могло розміститися до тисячі і більше віруючих. Якщо пригадати, що все населення Херсона в ті часи не перевищувало 10 тисяч, то масштаби вражають. У комплекс храму входили також джерело води — ківорій, споруджений напроти входу, ще декілька будівель, двір, оточений кам’яною стіною. Імовірно, саме тут містилася резиденція єпископів Херсона, а храм був кафедральним собором.

Розміри решти храмів Херсона менші: від 17–20 м завширшки до 25–30 м у довжину. Щоб люди, які перебувають у бічних частинах базиліки добре бачили і чули те, що відбувається в храмі, суцільні внутрішні стіни замінили колонами. Вони були справжньою окрасою храму, а для їхнього виготовлення використовували не лише місцевий камінь, але і привізний (із-за моря!) мармур. У одній з базилік Херсона — «Уваровській» — колись було 22 колони — по 11 у кожному ряду, а у «Базиліці 1935 року» —