Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко

Важливим життєстверджуючим елементом декору металевих накладок поясів та збруї були рослинні мотиви. Рослина споконвіку символізувала життя і відродження. Символізмом наповнені і зображення представників тваринного світу, адже вони не лише зустрічалися на шляху, а також мали оберігати героя. Особливо показовими є зображення крилатих істот, які нагадують давніх грифонів. Серед них виділяють крилатих псів. Зображення вершника з птахом на руці пов’язують із використанням сокола під час полювання.

Відзначають поширення у символіці декоративного мистецтва степів зображень, які можна пов’язати із традиціями Китаю. Це не лише дракони або тигри і леви, але і риби та черепахи. У багатьох випадках вони перероблені згідно з племінною традицією, але витоки простежують.

Кількість прикрас-накладок кінської збруї теж могла мати символічне значення. Приміром, дуже популярним було число 62, пов’язане з 12-річним циклом літочислення, де символом року є певна тварина (також, вірогідно, давня китайська спадщина).

Прикраси зброї теж мали не лише утилітарне, а й виразне символічне значення. Різьблення деталей лука включало зооморфні мотиви (свійські тварини, дикі птахи, дракони тощо), які не просто прикрашали виріб, а й посилювали його бойові властивості. Дійшли рештки берестяних піхов меча із поховання воїна біля с. Яблуня на Миколаївщині. Їх прикрашають рослинні мотиви, характерні для мадярського мистецтва ІХ ст. У інших похованнях угрів виявлено золоті накладки для колчанів.

Слід зазначити, що деякі предмети матеріальної культури степового населення набули популярності у їхніх сусідів. Особливо це стосується воїнської культури. Традиція оздоблення поясів, часом до деталей, набуває особливої популярності у варяг, які у VIII ст. проникають у цю частину Європи. Вони копіюють і серцеподібну форму бляшок, спрощуючи при цьому декор, але рослинні мотиви лишаються, відтворюють у дещо переробленому вигляді форму пряжок. Особливої популярності зажили у їхньому середовищі сумки-ташки, прикрашені металевими накладками із характерною застібкою в центрі. Хозарського зразка кінська збруя, часто з інкрустацією золотом, поширюється у варягів — від псаліїв до стремен.

З іншого боку в мадярських похованнях, особливо на Закарпатті та далі на захід, бачимо не лише чимало речей варязького походження (мечі, стремена, вістря списів, сокири), а й суто степових артефактів, прикрашених типовою скандинавською «плетінкою». Це і металеві пластини для ташок, і навершя шапок. Взірцем синтезу традицій можна вважати легендарний «меч Аттіли» — стару угорську шаблю із піхвами та руків’ям, вкритими золотом із «плетінкою». Існує думка, що «меч Аттіли» взагалі походить із київської ювелірної майстерні і міг бути дипломатичним подарунком. Ці приклади показують, що у сусідів степових народів традиції їх декоративного мистецтва були популярні і вони включили їх до власного набутку. Про цьому розпочинається виробництво речей «степового зразка», в оздобленні якого використано мотиви, близькі майстрам Русі.

Мистецтво Хозарії

Особливістю розвитку мистецтва доби хозарського панування був не лише поліетнічний характер степового населення, а й поява досить потужних виробничих осередків, зокрема у містах, що належали до салтово-маяцької культури.

З цими містами пов’язана, нехай і на короткий час, поява традицій кам’яної архітектури там, де це було забезпечено місцевою сировиною. Це переважно пам’ятки оборонного зодчества. У південній частині Салтовського городища археологи виявили рештки збудованої з каменю цитаделі. Вона відносно невелика — всього 100 х 140 м. Це була споруда із складеними з каменю стінами і баштами. Збереглися фундаменти стін, викладені з плит, внутрішній простір між якими забутовували щебінкою і дрібними каменями на глиняному розчині. Товщина мурів цитаделі місцями досягала 4 м. Плити, слід зазначити, частково обтесали (з лицьового боку) і мали вони досить великі розміри. Вважають, що висота стін могла сягати 10–12 м. Від однієї розкопаної башти зберігся прямокутний фундамент розмірами майже 6 х 3 м. За параметрами описана вище цитадель могла б позмагатися з кращими візантійськими твердинями Таврики.

Є також фортеці, які дослідники іменують замками. Вони займали високі миси. Кам’яні стіни деяких досягають у товщину 4–5 м. Кладка влаштована з двох рядів великих каменів, простір між яким забутовано. Зазвичай, стіни утворюють трикутник, що розширюється у бік поля.

Поруч із власними традиціями, у мистецтві доби хозарського панування також відбилося чимало зовнішніх впливів. На початку своєї історії у степах Східної Європи хозари мали можливість познайомитися із традиціями мистецтва двох великих (в усіх відношеннях) держав — Візантії та Ірану. На початку вони виступили союзниками Візантії і сприяли її перемогам над вічним ворогом Константинополя. Свідченням тих буремних подій є предмети іранського мистецтва. Насамперед, це торевтика, яка представлена зразками у похованні еліти — скарбі Малої Перещепини. Це знамените блюдо із зображенням полювання шаха.

Підтримка та дипломатичні дари, так само, як і розвиток торгівлі з Візантією, забезпечила притік мистецьких виробів майстрів із Константинополя, які найкраще презентовані у таких «скарбах» (теж похованнях) як Глодоси та Вознесенка. Це золотий та срібний посуд, деталі портупей, а також коштовне оздоблення мечів та піхов до них, кінська збруя. Поряд з усіма цими речами іноземного походження можна побачити і вироби місцевих майстрів. Серед них привертає увагу набір золотих накладок для дерев’яної посудини з Перещепинського скарбу. Формою вона нагадує вироби іноземних майстрів, але рослинний декор зроблений в іншому стилі. Замість ручки зроблене кільце, призначене для підвішування посудини до пояса.

Тож стосовно рис декоративно-прикладного мистецтва степових народів варто згадати його всебічний синкретизм, зв’язок вербального і візуального мистецтва (втілення образів міфологічного та фольклорного походження), символізм, наявність «зооморфного» та «рослинного» кодів.

Мистецтво давніх слов’ян

Любомир Михайлина, Наталія Абашина

Прояви мистецтва у стародавніх слов’ян відбивають естетичні уподобання та стиль епохи і мають дві форми: ужиткове мистецтво — художнє оформлення одягу, знарядь праці, домашніх речей тощо, і культове мистецтво — предмети, пов’язані з релігійними віруваннями, що призначалися для сакральних ритуалів. Таке розмежування є умовним, адже часто прикрашання предметів повсякденного вжитку було пов’язане з язичницьким світоглядом.

Монументальна скульптура

Неодмінною складовою святилищ були образи богів, утілені переважно в монументальних скульптурних формах. Існує кілька іконографічно-стильових різновидів скульптури.

П’ять подібних за формою ідолів із місцевого сірого граніту походять із Ягнятинського святилища. Більший із них підносився над рештою менших. Він має вигляд тесаного гранітного трикутного у перетині стовпа із потовщеною верхньою частиною, що вгорі звужується. Антропоморфні ознаки лише пробиваються крізь монолітність стовпоподібної скульптури.

Абстрагованістю форм відзначається ідол-стовп із Ржавинського городища-святилища. Тип подібної за стилістико-морфологічним характером скульптури демонструє ідол з Ярівки. Він наділений складнішою іконографічною структурою — його голова має багатолику подобу.

Особливої уваги вартий Збруцький ідол, який являє собою чотиригранний стовп, увінчаний головою з чотирма обличчями, в шапці півсферичної форми, ніби облямованій хутром. Усі зображення добре окреслені, з чіткими рисами. У верхній частині стовпа (нижче голови) містяться рельєфні зображення людиноподібних постатей. Руки мають чітко окреслені пальці. В одному випадку в правій руці зображено ритуальний ріг, в іншому — маленьку фігуру коня біля ніг, а на поясі — шаблю з трохи вигнутим лезом. Середній ярус зображень на стовпі складається з чотирьох невеликих людських постатей з непомірно високими головами, короткими ногами і розведеними руками. На нижньому ярусі з трьох боків вирізані рельєфи суворих облич.