Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко
Інші розповідають, що сірий вовк показав тюркам, яких тіснили вороги, шлях до країни Ергунекон, де вони змогли не лише врятуватися, а й повернутися переможно в жорстокий світ, і панували в його частині. І досі народи тюркського походження вшановують сірого звіра, який порятував їхніх предків та вказав їм шлях до перемог.
Долина Ергенекон, або Як було засновано тюркський каганат
У давні часи прийшла війна на землі тюрків. Вони програли битву і довелося тікати від ворогів. Знайшли вони схованку в долині Ергенекон, але зворотний шлях не змогли знайти, бо перекрила його міцна та висока скеля. І жили тюрки у тій долині чотириста років.
Та знайшовся у племені коваль, який зумів розплавити ту скелю[164]. Так було відкрито прохід у великий Світ, до якого вивела людей сіра вовчиця Асена. Тепер їм поталанило у війні і було створено велику та могутню державу. Столиця ж тієї держави, Орду-Балік, розташована у долині Ергенекон.
На згадку про вікопомну подію відтоді проводять тюрки церемонію на Новий рік, святкуючи вихід свого народу з вовчицею Асеною із долини Ергенекон.
Огуз-хан: від народження до влади
Народився у Кара-хана син на ім’я Огуз[165]. Легенда оповідає, що зачала мати чарівну дитину від сонячних променів. Тільки-но дитина з’явилася на світ, як одразу почала розмовляти. І замість молока матері першого ж разу попросила напувати її виключно камизом-кумисом, а до нього давати м’ясо. Відтак ріс Огуз і став дорослим упродовж лише сорока днів: «І ноги його були подібні до ніг бика, поперек — поперекові вовка, плечі — як у соболя, а груди, як у ведмедя». Із самого Неба було надіслано Огузу чарівні лук та стріли.
У ті часи на землі тюрків нападав лютий дракон. Отож озброївся Огуз і вирушив воювати того дракона. Замість того, аби вступити у двобій, герой підготував пастку, а за приманку використав тушу оленя, яку підвісив на дерево. Убив спійманого дракона Огуз бронзовим ланцюгом та відрубав страшну голову мечем.
Після цього подвигу став Огуз шанованим богатирем. І зібрав він загін із сорока вояків, щоб стерегти землі свого народу. Та його рідня — мачуха і зведений брат (який був офіційним спадкоємцем Кара-хана). Почали намовляти батькові, Кара-хану, на сміливця: буцім той прагне скинути батька, щоб самому володарювати над народом. Запросив Правитель сина на мисливську вечірку, аби там вбити його. Однак Огуз дізнався про той план і сам убив батька, а по тому став ханом. Довелося тепер уже підступній мачусі та брату тікати подалі, до земель Китаю.
Ставши володарем над тюрками, пішов Огуз Хан у степи, щоб належним чином вшанувати Тенгрі, володаря Світу. І там, у степу, побачив він коло світла, де у сонячних променях стояла красуня-дівчина. Закохався хан у неї та одружився. І народилося у них троє синів — Гюнеш (Сонце), Ай (Місяць) та Юлдуз (зірка).
Одного разу пішов Огуз Хан на полювання та знайшов у стовбурі дерева зачаровану дівчину. Одружився хан і з цією красунею. Мав з нею іще трьох синів. Імена ж їм були Ґьок (Небо), Даг (Гора), Деніз (Море).
Огуз-хан іде на війну
Після народження синів зібрав Огуз-хан вояків своїх на банкет. Коли зібралися вони, то мовив їм хан, що настав час брати щити і мечі та йти на війну. І промовив Огуз такі слова:
«Кут буде нашим знаком;
Сірий вовк буде нашим ураном...
Сонце — наш прапор, а небо — наш намет».
Переш ніж виступити в похід надіслав хан гінців царям на чотири сторони Світу. Сказано було у тих листах: «Я — хан тюрків. І стану ханом чотирьох сторін Землі. Хочу я твого послуху». Отримавши лист Алтун-хан (Золотий-хан) у правому куті земному висловив свою покірність. Урум-хан у лівому куті коритися не став. Оголосив тоді Огуз-хан війну непокірному і рушив із військом у похід.
Коли стало військо табором, якось вночі прийшов до ханського намету сірий вовк і сказав таке: «Огузе, коли йдеш у похід проти Урум-хана, я хочу піти попереду твого війська». І пішли вони далі, і керував сірий вовк військом у поході.
Відбулася тоді битва на Ітиль-річці. І переміг у ній Огуз-хан[166]. І повів він військо до інших куточків землі і всюди переміг, ставши ханом чотирьох сторін Землі.
Спадщина Огуз-хана
Багато років прожив на світі Огуз-хан. Якось наснився йому віщий сон, і відрядив він шістьох своїх синів у похід: троє пішли на Схід, а троє на Захід. Старші знайшли на Заході лук, зроблений із щирого золота. Молодші на сході відшукали три стріли — з чистого срібла були ті стріли.
Уже в старості Огуз побачив ще один сон. Він знову покликав своїх шістьох синів і відправив їх на схід і захід. Його старші сини знайшли золотий лук на сході. Його молодші сини знайшли три срібні стріли на заході.
Коли повернулися вони зі знайденим до батька, то промовив Огуз-хан такі слова:
«Мої сини, я багато ходив;
Я бачив багато битв;
Я кинув стільки стріл...
Я об’їхав багато коней;
Я змусив своїх ворогів плакати;
Я змусив своїх друзів усміхатися;
Я сплатив борг Тенгрі;
Тепер я віддаю свою землю».
Розбив-розділив тоді Огуз-хан золотий лук на три частини, і кожному зі старших синів (а були це, нагадаємо, Ґюн, Ай та Ілдіз) по одній частині того чарівного лука дісталося. Три ж срібні стріли були віддані тоді молодшим синам (а це були Ґьок, Даг та Деніз). Відтепер звалися старші сини Сірими стрілами, а молодші — Три стріли. І поділив тоді він володіння свої між синами. Було у Огуз-хана двадцять і четверо онуків. І всім їм, синам та онукам, визначено було достойне місце в юрті Огуз-хана, так само, як і місце у владі серед народу тюрків[167].
Мистецтво
Мистецтво Сарматії
Олександр Симоненко
Мистецтво сарматів репрезентоване декором численних виробів — прикрас, зброї, речей особистого вжитку, туалетних та культових речей. Як і в більшості кочовиків, сарматське мистецтво було прикладним. На різних етапах розвитку сарматської культури, відповідно різному походженню племен та мінливості зовнішніх впливів, витоки та художні особливості образів сарматського мистецтва були різними.
Образи власне сарматського мистецтва втілені здебільшого в золотих прикрасах. На жаль, час та земля не зберегли для нас речі з органічних матеріалів — килими, ковдри, повсті — які, як показує приклад Пазирикських курганів, безсумнівно, були щиро орнаментовані та могли б явити нам образотворчу палітру сарматського мистецтва. На матеріалах Пазирикських курганів ми можемо стверджувати, що сармати використовували гаптування та аплікацію з фарбованої повсті та шкіри. Поодинокі знахідки в сарматських могилах різьблених дерев’яних речей та численні аналогії з тих таки Пазирикських курганів дозволяють стверджувати, що серед видів сарматського прикладного мистецтва було й різьблення по дереву.
Основою образотворчої системи сарматського мистецтва був звіриний стиль, характерний
