Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко

Оксана Гопкало

Доба, за якої виникло та сформувалося суспільство, відоме за старожитностями культури Черняхів-Синтана-де-Муреш (далі — ЧСМ) — пізній римський період та початок Великого Переселення народів — отримала у істориків назву «пізньої античності».

Мистецтво пізньої античності, представлене численними шедеврами поезії, драматургії, образотворчого мистецтва (архітектури, скульптури, монументального, станкового живопису, декоративно-ужиткового мистецтва) сформувало естетичні норми найвищого рівня.

У метрополії та провінціях фресками та мозаїками прикрашали інтер’єри житлових будинків і склепів. Настінний живопис містив міфологічні сюжети, побутові сцени, порт­рети, натюрморти, пейзажі. У період пізньої античності як особливий вид живопису виникла книжкова мініатюра. Високого художнього рівня досяг римський скульптурний портрет. Вироблені у пізньоримський період художні канони використовувалися не тільки при створенні пам’яток мистецтва, а й в монументах, покликаних пропагувати досягнення імперії, зміцнювати та розширяти існуючу владу, зокрема в барельєфах «із безперервним оповіданням». Вони нагадували кінострічку, спірально накручену на височенну циліндричну колону[168]. Найвидатнішою стала колона Траяна, яка знаменувала виникнення пізньоантичного мистецтва. Втім уже за часів тетрархії спостерігається занепад елліністичної художньої традиції. І на цьому етапі виробляються нові іконографічні норми. За відомим італійським містецтвознавцем Джуліо Карло Арганом: «Ідеологія, що обожнювала імператора та державу, ототожнювала особистість із займаним нею місцем у державній ієрархії, що є прообразом божественного порядку. Особистість виступала лише носієм певного рангу, але оскільки ранг впізнається по одягу, то одяг цікавить більше, ніж тіло або обличчя зображуваної людини» (Арган 2000, с. 84).

Художні норми пізньої античності відбивалися й на рівні декоративно-ужиткового мистецтва, витвори якого потрапляли до найвіддаленіших куточків імперії та Барбарікуму. Носії культури ЧСМ, які впроваджували найновіші технології у сільському господарстві та ремісничому виробництві, користувалися кружальним посудом, виготовленим за провінційно-римськими стандартами, іншою ремісничою продукцією власного виробництва, шили одяг із текстилю, який мало чим поступався римській вовні і т. ін. ставали вдячними приймачами тогочасних естетичних норм. Вживаючи загальновідомі сучасні поняття, можна сказати, що за часів пізньої античності «глобалізація» досягла Барбарікуму. Утім це не означає, що на варварських землях створювалися мистецькі школи, працювали скульп­тори та художники римського або константинопольського калібру, але рівень декоративно-ужиткового мистецтва був досить високий. У середині — другій половині IV ст., завдяки налагодженій торгівлі між провінційно-римським населенням і «варварами» на Дунаї, «варвари» стають споживачами продукції пізньоантичних ремісників та сприймають відповідні естетичні норми. Це стосується, зокрема, декорування посуду, рогових гребенів та ювелірних прикрас[169].

Однак ця тема не є добре дослідженою, можна навіть сказати, що її тільки нещодавно сформульовано. Відповідний розділ за авторством Б. В. Магомедова є в першому томі «Історії українського мистецтва», виданому за ініціативи Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського Національної академії наук України (Магомедов 2008). Утім задовго до цього виходили роботи, присвячені орнаментації черняхівського кружального посуду (Сымонович 1964) та інтерпретації зображень на черняхівських вазах та глеках як язичницьких календарів, зв’язаних із річним аграрним циклом (Рыбаков 1962; 1987).

Отже, розглянемо зразки декоративно-ужиткового мистецтва носіїв культури Черняхів–Синтана-де-Муреш, які збереглися на кружальному посуді, рогових та ювелірних виробах.

Декорування кружального посуду

Як відомо, візитною карткою обговорюваної культури є кружальний посуд. За призначенням та технологією виготовлення він розподіляється на тарний, кухонний та столовий. Тарний представлений великими товстостінними посудинами, так званими зерновиками. Кухонний посуд, як виходить із самої назви, призначався для приготування їжі. Він представлений в основному горщиками різних розмірів. Нарешті, столовий посуд має більш широкий асортимент. До нього належать горщики, миски, вази, глеки, келихи, а також деякі перехідні форми. Усі різновиди черняхівського керамічного посуду розподіляються за складом глиняної маси: для тари та кухонного посуду використовувалася глина з додаванням піску та дресви, для столового — добре очищена від будь-яких домішок. Столовий посуд після сушки додатково оброблявся до отримання гладенької поверхні — лискувався. Орнаментація посуду також залежала від його призначення. За Е. О. Симоновичем, орнаменти черняхівського кружального посуду за технікою нанесення розподіляються на: пластичні або рельєфні, які робляться разом з посудиною та відділяють різні її частини (опуклі або увігнуті: валики, прокреслені прямі або хвилеподібні лінії); лисковані; штамповані; такі, що створюють додаткову профіліровку (каннелюри, фасетки).

На мій погляд, декорування, яке надавалося посудині на етапі формування варто було б розглядати разом, але окремо від власне декорування.

Порівняно нещодавно з’ясовано, що посуд, прикрашений овальними фасетками (миски, глеки, вази, рідко келихи) наслідує античний металевий або скляний фасетований посуд і поширюється в ареалі культури ЧСМ із Подунав’я наприкінці IV — на початку V ст. н. е., у заключній її фазі (Schultze, Strocen’ 2008).

Певні типи орнаментації корелюються з посудом певного призначення. Так, тарний посуд прикрашався по вінцях або по плечиках багаторядним хвилястим орнаментом. Паралельними горизонтальними прямими або хвилеподібними лініями декоровані кухонні горщики. Лискований, штампований декор характерні для столового посуду: мисок, ваз, глеків та келихів. Так само й каннелюри та фасетки трапляються головним чином на мисках, вазах та глеках.

Окрім того, орнаментований посуд можна розподілити на декілька великих груп за характером декору.

Першу, найчисленнішу, групу становить посуд, прикрашений простими декоративними елементами: прямими, косими, хвилястими, зиґзаґоподібними лініями, часто багаторядними, решіткою, трикутниками, колами, часто концентричними, різноманітним штампом, коліщатком тощо. Деякі зразки простої орнаментації наводяться на малюнку. Декоративні мотиви розрізняються у певних регіонах ареалу культури ЧСМ і можуть слугувати для визначення готських угрупувань, відомих за писемними джерелами.

У другу групу декорованих посудин можуть об’єднуватися вироби із зображеннями людей та тварин. Так, відомі два випадки зображення людського обличчя в медальйонах у верхній частині посудин. Обидві знахідки походять з території сучасної Румунії (Міхелешень, пох. 175, Козья). Людські обличчя трапляються на скляних мозаїчних намистинах близькосхідного походження, які, безумовно, є витворами склоробів-віртуозів.

Нечисленні кружальні вироби мають зображення тварин, частіше пролисковані в орнаментальному фризі по плечиках посудини, але інколи штамповані чи видряпані. Усталеної іконографії цих зображень не простежується. На деяких зразках тварини піддаються видовому визначенню. Більш менш впевнено можна ідентифікути коня, свійського птаха, можливо, гуся та собаку, вовка, лисицю чи собаку, оленя, родину диких свиней, рибу.

Нарешті, третя група зображень на кружальних посудинах може визначатися як піктографічне письмо. Ідеться про зображення на вінцях пари ваз-«чар» з Лепесівки, ваз з Черняхова, Кам’янки-Дніпровської, глеків із Ромашок та Військового. Б. О. Рибаков у своїй монографії «Язичництво Давньої Русі» зображення на перерахованих посудинах запропонував вважати аграрними календарями. Він розподіляє посудини з «календарями» на такі, що містили зображення 12 місяців (ваза-«чара» з Лепесівки, глек-кухоль з Військового); неповної кількості місяців (ваза з Лепесівки); трьох сезонів (вази з Черняхова та Кам’янки-Дніпровської); піктограми для «визивання дощу» влітку (глек із Ромашок).

Запропонована Б. О. Рибаковим гіпотеза видається цікавою, добре обґрунтованою, досить переконливою, однак не може вважатися доведеною остаточно. Дискусія залишається «відкритою». У будь-якому разі, ці предмети цілком справедливо визнаються шедеврами декоративно-ужиткового мистецтва (Тиханова и др. 1960; Щукин 1999, с. 74). Що ж до розшифрування піктографічних месседжів, то подібність деяких піктограм до певних літер рунічного письма дозволяє запропонувати інші думки щодо змісту написів, але думка стосовно призначення таких посудин як спеціального приладдя для чародійства[170] видається