Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко
Натомість, після встановлення культурних та політичних контактів ранніх сарматів із греко-бактрійським світом Центральної Азії у сарматське мистецтво проникає відчутна пізньоелліністична близькосхідна або греко-бактрійська вуаль. Вироби у цьому стилі з сарматських пам’яток являють собою, головним чином, срібні золочені прикраси кінської збруї — фалари. Типовими для цієї стилістичної групи є фалари з Старобільська. Зображені на них звірі поєднують у собі реалізм еллінського мистецтва із східною стилізацією та варварським спрощенням. Окрім зображень хижаків, свійських тварин та фантастичних істот, на деяких фаларах є антропоморфні постаті та персонажі з античної міфології: Афіна, Діоніс, Аполлон. Образи античних богів нерідко передані спрощено, у варварському стилізованому варіанті. Деякі деталі зображень — одяг, зброя, зачіски — свідчать про виготовлення фаларів місцевими майстрами.
Наприкінці II ст. до н. е. ювеліри Північного Причорномор’я починають виробляти фалари, декоровані рослинним та геометричним орнаментом. Речі виконувалися зі срібла у техніці карбування та гравірування. Готовий виріб золотився. Зазвичай у центрі фалару вміщувалася розетка із зображенням сегнерова колеса (солярний символ) або медальйона з пелюсток індійського лотоса та аканту. Край виробу оформлявся у вигляді «мотузки», прикрашався овами або зиґзаґами. Такі фалари знайдені в насипах курганів біля Балаклії (Харківська обл.), Янчокрака (Запорізька обл.), Старобільська (Луганська обл.), Булаховки (Дніпропетровська обл.).
Прикрасами й водночас речами особистого вжитку в ранньосарматський час були античні поліхромні фібули-брошки близькосхідного або боспорського виробництва. Основу виробу складав золотий щиток круглої або овальної форми, центр та краї якого прикрашалися вставками з напівкоштовних (альмандин, сердолік) камінців або кольорового скла. Поля між вставками заповнювалися сканню або зерню. На зворотному боці фібули знаходилася пружина з однією або двома голками.
У І ст. н.е. відбувається своєрідний ренесанс звіриного стилю, що знов набуває популярності у сарматському середовищі. Вироби цього стилю виготовлені зі щирого золота високої проби або складалися з бронзової чи залізної основи, плакованої товстою золотою платівкою із рельєфними зображеннями. Характерною рисою є інкрустація окремих частин тіла тварин (очей, вух, м’язів, хвостів) бірюзою або іншими мінералами блакитного кольору та сердоліком, гранатом або коралом, що створює дивну блакитно-зелено-червону гаму. Цей стиль влучно названий «бірюзово-золотим».
Своєрідним є асортимент предметів, прикрашених у «бірюзово-золотому» стилі. Це, насамперед, речі, пов’язані з інвеститурно-сакральною та культовою сферою і знайдені в похованнях представників найвищих верств населення: церемоніальні зброя та вузда, інсиґнії влади (гривни, наборні пояси, коштовний посуд), вбрання жриць (діадеми, амулети). Усі речі «бірюзово-золотого» стилю справляють враження стародавніх реліквій, що походять із прабатьківщини сарматів у Внутрішній Азії. Показово, що звичайні ювелірні прикраси (намиста, брошки, браслети, фібули тощо) є найчастіше античного виробництва.
Походження цього унікального культурного феномену ще остаточно не з’ясоване. Поліхромія притаманна стародавнім культурам Сходу (Єгипет, Месопотамія, Індія, Китай). У циркумпонтійському регіоні прикраси поліхромного стилю входять у моду наприкінці доби еллінізму, коли вони набули популярності в античному світі завдяки східним походам Александра Македонського. Проте сарматська поліхромія багато в чому відмінна від античної. Радше, їх поєднує тільки технологія — прикрашення золотого тла кольоровими вставками. Сама іконографія та система образів «бірюзово-золотого» стилю демонструє його походження з далекого Сходу. Звірині сюжети, прийом зображення тварин з вивернутим тулубом, денатуралізм образів указують на іраномовне середовище кочовиків як на батьківщину цього стилю. Матеріал вставок (бірюза, гранат або сердолік, іноді корали) є відмінним від традиційної сировини античних майстрів (найчастіше кольорове скло, емалі, рідше — рубін, смарагд, циркон або топази). Ще однією характерною рисою виробів «бірюзово-золотого» стилю є помітний вплив на іконографію китайського (монголоїдність деяких персонажів, образ дракона) та центральноазійського мистецтва. Усе це відбилося у влучному визначенні сарматського мистецтва цього стилю як «мистецтва цитат» (С. О. Яценко). Таким чином, «бірюзово-золотий» стиль виник у кочовому суспільстві, що на рубежі нашої ери тісно контактувало з Китаєм, Центральною Азією та під впливом їх культур. Найімовірніше, це були алани.
Свого часу, на підставі знахідок із некрополю Тілля-тепе у Північному Афганістані автором розкопок Володимиром Саріаніді було висунуте припущення про існування бактрійського центру золотарства, де й виготовлялися речі «бірюзово-золотого» стилю. Воно має те вразливе місце, що ані до, ані після часу існування цього стилю на території Бактрії не виявлено жодних слідів виробництва і навіть побутування предметів «бірюзово-золотого» стилю в місцевому середовищі. Золоті речі некрополя кочової знаті Тілля-Тепе виготовлені, найімовірніше, на спеціальне замовлення — греко-бактрійські образи на них поєднуються зі сарматськими сюжетами та стилістикою.
Спостереження за поширенням виробів «бірюзово-золотого» стилю, їхня хронологічна компактність, сліди ремонту та тривалого використання наводять на думку, що більшість цих, безперечно, цінних (й не лише матеріально) речей була виготовлена на батьківщині аланів та зберігалася як реліквії. Імовірно, ці речі потрапили до Європейської Сарматії з першим поколінням мігрантів (племен аланського союзу), але здебільшого випали з побуту, потрапивши до могил як заупокійні дарунки. Проте місцеві майстри тих земель, куди потрапляли алани (Бактрія, Північне Причорномор’я, Закавказзя) час від часу отримували замовлення на ремонт та виготовлення речей у «бірюзово-золотому» стилі. Про це свідчить відомий келих зі станиці Мігулінської написом ювеліра-фракійця Таруласа або одна з блях із с. Пороги, що відтворює втрачений оригінал.
В Україні чудові зразки «бірюзово-золотого» стилю знайдені в Порогах (поясна гарнітура, гривна), Запорізькому (поясні пряжки) та Ногайчинському (гривна) курганах. Хронологічна та культурна компактність виробів у «бірюзово-золотому» стилі робить їх надійним етнокультурним індикатором сарматського часу.
Типовим зразком «бірюзово-золотого» стилю є пара блях-застібок церемоніального поясу з Запорізького кургану другої половини І ст. н. е. Вони зроблені із заліза, плакованого товстою золотою платівкою. Бляхи характерної для цих виробів В-подібної форми, у яку вписано карбовану об’ємну композицію боротьби тварин. У центрі її — як з нахиленою головою, на якого ззаду напав тарандр (фантастичний рогатий хижак котячої породи). Він вчепився яку в холку. Спереду, врівноважуючи композицію, на першого тарандра нападає інший, який схопив того за шию. Таким чином, голови обох тарандрів опиняються в центрі композиції. Верхній (фігурний) край блях оформлено у вигляді голівок орлиних грифонів, нижній (прямий) складають лапи тарандрів та копита яка. Вуха й очі грифонів, пальці лап тарандрів та копита яка інкрустовані одонтолітом (мамонтовою кісткою), пофарбованим у блакитний колір окисом міді (імітація бірюзи). Такими самими вставками підкреслені вухо, око та вовна яка, кінці передніх лап, вуха та очі тарандрів. На зворотному боці блях розташовано по чотири петлі для кріплення до поясу. Між золотою платівкою та залізною основою кожної бляхи залитий бітум.
Форма блях належить виробам так званого ордоського типу, поширених від Північно-Західного Китаю до Східної Європи. Кілька пар таких
