Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко
Не менш показовими є й золоті застібки портупейного пояса з поховання кінця І ст. н. е. поблизу Порогів. Стилістично вони ближче до зразків із Телля-тепе. Вироби ажурні, складаються з щитоподібної рамки, на якій змонтовано композицію: в центрі — протома пантери, на якій торс чоловіка («Володар звірів верхи на пантері», східна персоніфікація Діоніса). Він одягнений в каптан скіфського крою, широке пласке обличчя має виразні монголоїдні риси, на потилиці промодельований вузол зачіски, інкрустований блакитно-зеленою емаллю. Персонаж тримає за задні лапи двох грифонів, розташованих по контурах рамки. На її заокругленні вміщено якогось котячого хижака, в нього вп’ялися дзьобами обидва грифони. Пантера на одній застібці теж шматує спину грифона, а на другій голова пантери відкинута назад, паща хижо вишкірена. Рамки обох пряжок та тіла грифонів інкрустовані блакитною емаллю.
У такому самому стилі виконано й кінські голівки — наконечники гривни з цього поховання. Майстерно переданий тип аборигенної степової породи — важка горбоноса голова з широкими ніздрями та довгими вухами, стояча грива. Вуха інкрустовані бірюзою, очі — білою керамікою, зіниці — карі. Технологія виготовлення така: кожна частина кінських голівок відливалася окремо, а потім вони спаювалися за центральною віссю. Окремо напаяно гриву, далі інкрустовано вуха та очі. І наприкінці на вилицю однієї з голівок було напаяно царську тамгу.
Чудові витвором золотарства у «бірюзово-золотому» стилі є спіральна гривна з Ногайчинського кургану в Криму другої половини І — початку ІІ ст. н. е. Її нижній та верхній кінці прикрашені рельєфними фігурками орлиноголового, собакоголового та левиного грифонів, що йдуть один за одним. Пір’я на крилах та хутро грифонів передане гравірованими лініями, очі та вуха інкрустовані блакитними намистинками, що імітують бірюзу. Конструкція гривни виключає можливість носіння її за життя, до того ж виріб не полірований і зовсім не потертий. Все це створює враження того, що гривну було виготовлено спеціально для похорон, замість реліквії-оригіналу, що залишився з живими.
В похованні «царя» поблизу Порогів знайдено срібний церемоніальний келих із ручкою у вигляді коня. Він належить до репрезентативної серії ритуальних посудин із золота та срібла, що походять із поховань знаті другої половини І — початку ІІ ст. н. е. у Поволжі та Подонні.
Зразками прикладного мистецтва сарматів цього часу є численні золоті нашивні платівки. На відміну від скіфських, вони мініатюрніші та виготовлені в іншому стилі. Замість прямокутних або круглих скіфських платівок із штампованими зоо- та антропоморфними сюжетами у сарматів набули популярності ажурні, різноманітних форм (східчасті «городки», ромбоподібні, круглі із вставками скла або камінців, хрестоподібні та у вигляді пагонів рослин, інкрустовані емаллю, складних геометричних форм та ін.). Будь-які зображення на сарматських платівках відсутні. Мотиви орнаментації та форми сарматських платівок також походять зі Сходу, з батьківщини сарматів.
Підсумовуючи огляд прикладного мистецтва середньосарматського часу, підкреслимо його головні риси: розквіт поліхромного «бірюзово-золотого» стилю, що майже не зазнав античних впливів (на відміну від греко-скіфської торевтики IV ст. до н. е.) та наявність у культурному комплексі сильного східного впливу. Обидва феномени пов’язані з приходом зі Сходу аланської хвилі мігрантів.
Мистецтво «нової хвилі»
З появою у другій половині ІІ ст. н. е. на території України пізньосарматських племен з’являються зразки іншого напряму в прикладному мистецтві. Вироби «бірюзово-золотого» та взагалі звіриного стилю зникають, хоча антична поліхромія продовжує бути в моді. Нові прибульці принесли із собою традиції геометричної орнаментації, відомої переважно на металевих виробах. Популярним стає фацетування наконечників ремінців та рамок пряжок, прикрашання їх карбованими прямими або зиґзаґоподібними лініями. Цікаво, що у другій половині ІІ — першій половині ІІІ ст. н. е. в могилах переважають срібні наременні гарнітури та фібули, а нечисленні золоті поліхромні прикраси з них виготовлені десь на півстоліття раніше.
Новий яскравий стиль в прикладному мистецтві сарматів з’являється у середині III ст. н. е. Через застосування у центрі орнаментальної композиції вставок великих пласких сердоліків він отримав назву «сердоліковий». Вироби цього стилю (головним чином, це срібні фалари вузди та поясні платівки) відзначаються стійкими стилістичними та технологічними ознаками. Вони монтувалися з рамки, до котрої згори та знизу припаювали пластини. Верхня пластина вкривалася тонкою золоченою платівкою, в якій були прорізані гнізда для однієї чи кількох квадратних, овальних або краплиноподібних пласких сердолікових вставок. Центральні вставки і краї виробу оточені широкою смугою «рубчика». Вільні поля заповнюються рельєфними композиціями з точок, розташованих у лінію чи згрупованих у трикутники, зиґзаґів, косих хрестів, фігур з філіграні чи псевдо-зерні. Проміжки декоровані дрібними вставками зеленого і блакитного скла. Орнаментальним елементом є розташовані по кутах платівки голівки заклепок, що скріплювали частини виробу.
Характерним зразком цього стилю є прикраси вузди з могильника Чауш у пониззях Дунаю. Вуздечку прикрашали дев’ять овальних фаларів, верхня платівка яких золочена, вкрита філіграним декором та інкрустована сердоліковою вставкою. У цьому ж стилі виконані вузькі обойми для повода. На кінцях нагрудника містились два великі круглі фалари з бронзової пластини, вкритої срібною золоченою платівкою з рельєфним декором та вставками кольорового скла. Ремінь нагрудника прикрашали зроблені в цьому ж стилі підвіски.
Вироби у «сердоліковому» стилі, крім сарматських поховань, знайдені на Боспорі, в Херсонесі та в римських легіонерських таборах Центральної та Західної Європи. Він виник, найімовірніше, у пізніх сарматів Північного Кавказу під впливом та за участю іберійських (грузинських) ювелірів. У античних містах цей стиль зазнав впливу пізньоримського ювелірного мистецтва, але залишався модним насамперед серед військової варварської верхівки. З «варварами» — федератами Римської імперії він широко розповсюдився поза її межами, ставши своєрідним культурним койне верхівки населення Барбарікуму. Як і у давнину, у цьому стилі прикрашалися переважно речі військового побуту — зброя (руків’я мечів та піхви), вузда, пояси.
Наприкінці ІІІ ст. н. е. в сарматському ювелірному мистецтві з’являється техніка клуазоне або перегородчастої інкрустації. Верхню площину виробу вкривали тоненькими золотими перегородками за контурами майбутнього орнаменту. У гнізда, утворені перегородками, заливали кольорову емаль або вміщували вставки напівкоштовного каміння чи скла.
Ця техніка вже з І ст. н. е. з’явилася в Закавказзі, куди також проникла з Близького Сходу. Далі через посередництво сарматів стиль клуазоне поширився на весь Барбарикум і потрапив до римського прикладного мистецтва. У пізньоримських пам’ятках Західної Єввропи IV ст. н. е. прикраси в стилі клуазоне, як і «сердолікового» стилю, пов’язані, головним чином, з військовою верхівкою «варварів» — федератів Імперії (готів, гепідів, вандалів, бургундів, аланів та ін.).
В Україні вироби в стилі клуазоне нечисленні: золота, інкрустована сердоліком, фібула з могильника Фрікацей, обойма пряжки з могильника Кубей. Чудовим їх зразком є прикраси вузди кінця III — початку IV ст. н. е., знайдені в Казаклії у Молдові. Від класичного клуазоне вони відрізняються лише тим, що традиційні для нього вставки гранату або альмандину замінені на червоні та блакитні емалі.
З’явившись у пізньосарматський період, стиль клуазоне стає пануючим у гуннів пізніше, в V ст. н. е. Відміна гуннського клуазоне від пізньосарматського лише в матеріалі вставок — у гуннів використовувалися виключно альмандін і гранат.
Мистецтво готів
