Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

86 Книга пророка Ісаї 33: 17.

87 Книга пророка Ісаї 5:1.

88 Ідеться про онучку Ірода Великого й сестру Ірода Агрипи 1-го, котра випросила в тетрарха Ірода Молодшого (Ірода Антипи) голову святого Івана Хрестителя (Євангелія від св. Марка 6: 17-28) [див. про це: Еесевий Памфил. Церковная история. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 39-40]. Історія "Іродової плясавиці" в літературі старої України в моральному ключі тлумачилась так: "Да слезимо ІродіадВ и о поревновавших оной. Многа бо и нынв такова пиршества бьіваєт, аще и не Іоанн убиваєтся, но Христовы уды, и много лютвйше. Не главу бо просят на блюдв, но душа возлежащих, єгда бо рабов себв творят и в беззаконная желанія приводят, и блудницы заграждают, не главу отємлют, но душю закаляют, прелюбодВйства сотворяюще... Аще не дщи Іродіяна близ єсть, но оною плясавый тогда діавол..." [Алфа і Омега. - Супрасль, 1788. - Арк. 207; пор.: Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. -С. 102].

89 Єлизавета - дружина священика Захари, мати Івана Хрестителя.

90 Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 589, 700.

91 Пор.: "Не красна челобитная складом, складна указом" [Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. - Москва, 1956. - Т. IV. - С. 464, 700].

92 Еерипід. Фінікіянки, 469. Пор.: "КпАос, о |лЗѲо<; тгс, <хЛг|0єіа<; єфи" [див.: Еврипид. Трагедии: В 2 т. - Москва, 1999. - Т. 2. - С. 167]. Ця думка не раз лунала й пізніше. Наприклад, Сенека писав у «Моральних листах до Луцілія» (XL, 4): "...мова, звернена на пошуки правди, повинна бути простою, без окрас. Інша річ - привселюдні виступи: тут не дослухаєшся правди". А трохи перегодом (L, 12) Сенека цитує Еврипіда: "Якщо, за словами знаменитого трагіка, 'мова правди проста', то не гоже її заплутувати" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ,

2005. - С. 139,163]. Ця Еврипідова фраза стала крилатою. її можна потрактувати, зокрема, словами Петра Лодія: "Философ должен употреблять слова в собственном их значеній, а переносное знаменованіе оных предоставлять ораторам и піитам, потому что должность философа есть научать и убѣждать; переносныя же рѣченія болѣе увеселяют, нежели научают, ибо они сильно увлекают дух от обращенія вниманія на истину" [Аодій ЕІ. Логическія наставленія, руководствующія к познанію и различенію истиннаго от ложнаго. - Санкт-Петербург, 1815. -С. 184].

93 Пор. із настановою «Номоканона»: "Пѣснь, многих в преисподняя земли низведе не точію міряны, но и священики, иже, умягчивши себе, удобнѣ в блуд И В ИНЫЯ многія скверныя страсти низвергошася. Пѣснь убо мірским єсть, да людіє собираются в церковь. Да не убо с гласом вопієніа молитву творим, но со всякою кротостію и вниманієм ума" [Номоканон, си єст Законоправилник. - Київ, 1629. - С. 153].

94 У курсах поетики зазначалося, що "слова поет, поема й поезія походять від грецького слова поієсо, що означає 'творити' [facere] чи 'вигадувати' [fingere]" [Prokopowicz Th. De arte poetica libri III ad usum et institutionem studiosae iuventutis roxolanae. Dictati Kioviae in orthodoxa Academia Mohileana. Anno Domini 1705. - Mohiloviae, 1786. - P. 13].

95 Сковорода має на думці слова: Ывер^ши же, вйдитъ отроче П/іЗчХфеесА въ ковчежи/Ь, й поцмд'Б є ДЦіерв флрлшнА, й рече: СЗ дѣтей еврейеки^ъ сїе (Друга книга Мойсеєва: Вихід 2: 6).

96 Книга Псалмів 103 (104): 4; Послання св. ап. Павла до євреїв 1: 7.

97 Книга Псалмів 142 (143): 5.

98 Можливо, це парафраза Книги пророка Ісаї 49: 18; 60: 4. Пор.: Бо^ведй ижрестъ очи твой.

99 Книга пророка Ісаї 38: 14.

100 Орфей (гр. 'ОрсрЕѵі;) - легендарний співець і поет. Його гра на арфі годна була зачаровувати все живе й неживе, навіть морські хвилі. Про магічну дію Орфеєвої музики йдеться в поезії Горація (Оди, І, 24; Про поетичне мистецтво, 302) [див.: Квінт Еорацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 34, 223], у «Метаморфозах» Овідія (X, 88-146) [див.: Еіублій Овідій Е[азон. Метаморфози / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1985. - С. 175-176], у «Георгіках» Вергілія (IV, 511-512) [ЗеровМ. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 206], в «Аргонавтиці» Аполлонія Родоського (Аргонавтика І, 23-27) [див.: Аполлоний Родосекий. Аргонавтика / Перевод, введение и примечания Г. Церетели. - Тбилиси, 1964. - С. 5]. Зрештою, про це часто писали й перегодом, наприклад, Боецій («Розрада від філософії» III. М12) [див.: Боецій С. Розрада від філософії/ Пер. з лат. А. Содомори; передм.

В. Кондзьолки. - Київ, 2002. - С. 99]. В українській літературі перша згадка про Орфея зринає в перекладній хроніці Іоана Малали [див.: Чижевський Д. Антична література в старій Україні// ЧижевськийД. Філософські твори: У 4 т. - Київ, 2005. - Т. 2. - С. 46]. За часів бароко про Орфея, чия музика зрушувала з місця скелі й вела за собою звірів, писали, наприклад, Софроній Почаський [див.: Почаський С. Eux«QLcn;f|Qiov, албо Вдячносте ясне превелебнВйшому в Христѣ єго милости господину отцу кир Петру Могилѣ // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 296], Афанасій Миславський [див.: Миславський А. Присвята кн. Д. М. Голіцину книги «Алфавит духовный» 1713 року// Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 501] та інші. Образ Орфея-співця міг на ту пору символізувати навіть Христа, як, приміром, в одному з казань Антонія Радивиловського: "Змышляют поетове, же Орфеус мовою своєю змягчал тигрисов и лвов. Христос Спаситель азаж не змягчал мовою своєю лвов и тигрисов? Змягчал" [Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 43].

101 Сковорода має на думці слова: наша /иедъ щ кЗ/иене (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32: 13).

102