Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

722 Парафраза Книги пророка Софонїї 3: 3. Пор.: сХдїи grun йкш вблцы ^р^івГйстїи, не шстлвла^Х Hd оутро.

723 Парафраза Пісні над піснями 8: 14. Пор.: Е^Ьжй, врлте лібй, й о^подовиса сернѣ йлй юнцХ єленей, Hd гбры ііршлмтшвъ.

724 Книга пророка Ісаї 11:6.

725 Сковорода має на думці слова: И й^ыдетъ же^лъ щ корене іессеовл, й цв^тъ СЗ корене єгш в^ыдетъ (Книга пророка Ісаї 11: 1).

726 Див. прим. 136 до циклу «Басни Харьковскія».

727 Див. прим. 459.

728 Книга пророка Аввакума 3: 19.

729 Євангелія від св. Івана 6: 66.

730 Сковорода має на думці приказки: "Не славна хата углами, славна пирогами" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 238]; "Не красна изба углами, красна пирогами" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957.-С. 589,700].

731 Сковорода має на думці слова: Пре/иХдрость соадЗ севѣ дб/иъ й оутвердй стсѵіпшвъ сед/иь (Книга Притч Соломонових 9: 1).

732 Книга пророка Аввакума 3: 19.

733 Книга Притч Соломонових 8: 35.

734 Фразу не р^Х/И^гс взято з Послання св. ап. Павла до римлян 7: 15.

735 Див., наприклад: оуподбви/idCA єсй фшїкХ (Пісня над піснями 7: 7).

736 Див., наприклад, євангельську історію про прокляту смоковницю (Євангелія від св. Матвія 21:19-21; Євангелія від св. Марка 11: 13-14).

737 Трохи неточна цитата з Книги Йова 13: 27. її початок звучить так: по/іожЙ/іъ же...

738 Книга пророка Ісаї 5: 24.

739 Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 44: 20. Пор.: Щв^ждь, йкш пепе/іъ єсть сердце Й^Ъ, Й Пре/ІЬЦМКІТСА.

740 Книга Притч Соломонових 12:12.

741 Книга Псалмів 35 (36): 12.

742 Книга Притч Соломонових 6: 17-18.

743 Євангелія від св. Матвія 11: 15; 13: 9, 43; 25: ЗО; Євангелія від св. Марка 4: 9; Євангелія від св. Луки 8: 8,15; 14: 35.

744 Євангелія від св. Матвія 18: 9; Євангелія від св. Марка 9: 47.

745 Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до колосян 3: 5. Пор.: О^/иертвйте оуво оу'дьі вЗшА.

746 Сковорода має на думці слова: И рече гдь вгъ в/жк>: йкш сотворй/іъ єсй сїе, Прбк/ІАТЪ ТЬІ (Я ВС^^Ъ СКОТШВЪ Й (Я ВС^^Ъ ВВ^реЙ Зе/ИНЫ^Ъ: Hd персе^ъ твой^ъ й чревѣ ^одйти вХдеши, й зе/шю сн^си вса днй животі твоегш (Перша книга Мойсеєва: Буття 3:14).

747 Лат. emplastrum - 'пластир'.

748 Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1:11. Пор.: по рбдХ й по подбвїю.

749 Книга пророка Єремії 17: 9.

750 Сковорода має на думці слова на взір: Т*евѣ рече сердце /иое (Книга Псалмів 26 (27): 8) тощо.

751 Очевидно, Сковорода має на думці слова: возрЗдовлсА а^ыкъ /ибй (Книга Псалмів 15 (16): 9).

752 Ці міркування Сковороди, очевидно, нав'язуються до діалогу Еразма Роттердамського «Epicureus», а власне, до репліки Hedonius'a (420^25): "Quod si Epicurei sunt, qui suauiter viuunt, nulli verius sunt Epicurei quam qui sancte picque viuunt. Et si nos tangit cura nominem, nemo magis promeretur cognomen Epicuri, quam adorandus ille Christianae philosophiae princeps. Graecus enim Епікоѵрос, auxiliatorem declerat. Quum naturae lex esset vitiis tantum non oblitterata, quum Mosi lex magis iritaret cupiditates quam sanaret, quum impune regnaret in mundo tyrannus Satanas, solus ille pereunti humano generi praesentaneam attulit opem. Proinde vehementer falluntur quidam, qui blaterant Christum natura fuisse tristem quempiam ac melancholicum nosque ad inamoenum vitae genus inuitasse. Imo is unus ostendit vitam omnium suauissimam, veraeque voluptatis plenissimam, tantum absit lapis ille Tantaleus" [Opera omnia Desiderii Erasmi Roterodami. - Amsterdam; London; New York; Tokyo, 1972. - Ordinis I. - T. 3. - P. 731-732]. ("Отже, якщо епікурейці - це ті, хто живе приємно, то ніхто не може називатися епікурейцем з більшим на те правом, ніж святі й благочестиві. А якщо нас непокоять імена, то ніхто так не заслуговує на ймення епікурейця, як прославлений і шанований глава християнської філософії. У греків tniKovpoc, означає 'помічник'. У той час, як природний закон був майже стертий із пам'яті гріхами, як закон Мойсея швидше розбурхував пристрасті, ніж їх гасив, як світом безперешкодно правив тиран Сатана, тільки Він один надав нагальну допомогу людському роду, який гинув. І грубо помиляються ті, хто плеще, начебто Христос від природи сам був суѵіний та похмурий і ніби нас закликав до безрадісного життя. Навпаки, тільки Він показує нам життя, найприємніше з усіх можливих і по вінця наповнене справжнім задоволенням - якщо тільки не висить над нами Танталова каменюка" [Эразм Роттердамский. Разговоры запросто / Пер. с лат. С. Маркиша. -Москва, 1969.-С. 633]).

753 У християнській традиції панівною є Златоустова теза: "Христос ніколи не сміявся". Принаймні старі українські письменники та богослови енергійно підкреслювали цю обставину. Як сказано в «Бесѣдѣ старца з молодиком»: "Смѣющагося Христа ни єдин не видв, / плакавшаго часто о чловѣчой бидв" [БесВда старца з молодиком // Українська поезія. Кінець XVI - поч. XVII ст. / Упор. В. П. Колосова, В. І. Крекотень. - Київ, 1978. -С. 97-98]. На цьому наполягали також Іоаникій Галятовський ("Христос цар наш идет до нас... з слезами обфитыми, которыи трикрот плачучи за грѣхи наши вьіливаєт" [Галятовський І. Ключ разумѣнія. - Київ, 1659. - Арк. 59 (зв.)]), Лазар Баранович ("Nie raz Pan plakal, smiechu nie widziano" [Baranowicz t. Lutnia Apollinowa. - Kiiow, 1671. - S. 368]), Іван Максимович ("Яко Icyc плакаша, и нам подобаєт" [Максимович І. Осм блаженства євангелскія. - Чернігів, 1709. - Арк. 23]) та інші. Докладніше див.: УшкаловЛ. "Хто посіє в сльозах, пожинатиме в радощах" // УшкаловЛ. З історії української літератури XVII-XVIII століть. - Харків, 1999. -