Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко

Дослідники зафіксували три шари предметів. Верхній шар включав залишків 58 типових для кочовиків-аланів або хозар стремен, яких могло вистачити для 29 коней. У середньому шарі знайшли залишки 40 вудил. Середній шар становили також інші вироби із заліза. Серед них — трилопатеві хозарські вістря стріл, цвяхи, кільця та інші речі, пов’язані з військовим спорядженням.

Найкоштовніші речі було складено у долішній частині ями. Найбільше тут виявилося бляшок — прикрас спорядження воїна та його бойового коня, радше — коней, адже різноманітних за формою бляшок налічили більш як 1400. Основа бляшок відлита з бронзи, а їхню поверхню прикрашали тонкі платівки золота і срібла. Сюди ж потрапили деталі до руків’їв палашів — залишки перехресть (залізних, але обгорнутих золотом), фрагменти золотих обкладок. Одна з них була увінчана головою лева. Знайшли також деталі обкладання піхов, теж із золота. Накладки і пряжки для поясів, виконані із золота, на яких ці палаші колись носили, лежали поруч. На якомусь із поясів також носили кинджали, їх виявили тут два.

У нижньому шарі ями також траплялися виконані з дорогоцінних металів ґудзики, накладки на пояси, безліч уламків пластин, усіляких речей, що колись кріпилися до поверхні виробів, які згоріли у вогнищі. Серед них було кілька предметів, призначення яких одразу було складно пов’язати з рештою знахідок, котрі, поза сумнівом, належали воїнам-кочовикам. Оплавлена фігурка лева, орел, що прекрасно зберігся, срібні платівки із зображеннями (все явно візантійської роботи) якось не вписувалися до стандартного набору спорядження знатного степового воєначальника.

І насправді, звідкіля було б взятися посеред степу, за багато сотень кілометрів від кордонів Візантії, срібному орлу, що колись вінчав імперське знамено? Висота виробу — близько 13 см, а вага не багато — 1035 г. Орла відлито зі срібла (фігурка порожниста), в очах колись були вставки з каменів (або скла). Лапи обвив змій, що намагається укусити благородного птаха.

Орел прикрашений християнською символікою, а на його грудях вирізано хреста з монограмою. Вона подібна до тих, які можна зустріти на візантійських перстенях. Ці написи містили в собі «зашифроване» ім’я власника, а також його титул, якщо такий був. У монограмі на грудях орла було збережено ім’я — «Петрон» (втім, є і інші прочитання).

Подібна фігура мала увінчувати держак знамена-значка, до конструкції якого могли входити й інші металеві вироби, золоті і срібні. Про те, який вигляд мав подібний прапор, можна дізнатися, придивившись до золотих солідів IV ст. Нижче за орла кріпилося полотнище з кольорової (зазвичай — червоної) тканини, на якому можна було прочитати номер легіону, пізніше, з часів імператора Константина Великого, тут почали зображати монограму з іменем Христа. А нижче від полотнища, прикріплені до держака, розташовувалися бойові винагороди, здобуті легіоном за участь у битвах, облогах і штурмі ворожих твердинь. Знайдений у квадраті 59 набір міг бути використаний як мінімум для створення двох подібних знамен, увінчаних відповідно зображенням орла і лева.

Інше питання, як потрапили до придніпровських степів знамена двох імперських легіонів. Історія не зберегла вістей про походи візантійського війська до дніпровських порогів. У цей час мешканці степів на північ від Понту були союзниками, а не ворогами Імперії, і вони спільними зусиллями намагалися чинити опір потужним арміям і полководцям арабського халіфату.

То може ці прапори колись було вручено союзникам-хозарам як символічні дари, які закликали до бойових дій і славних перемог над спільним ворогом? Така традиція відома для пізніших часів, пригадаємо хоча б запоріжців, які отримували прапори від государів сусідніх держав, що бажали залучити славне воїнство собі на службу.

Поява десь під Дербентом візантійських прапорів і справді могла б справити враження на арабських полководців. Щоправда, уявити собі хозарське військо, яке виступає до бою під знаменами з християнською символікою, якось складно. Утім у кагана були піддані-християни, ті самі аланські племена з Кавказу. Їм такі прапори могли б і справді підійти. А може, з Константинополя на схід відряджали радників-полководців, а то й «обмежений військовий контингент»?

Однак після розкопок виникли й інші версії стосовно поховання-скарбу: дослідники заявили, що речі належали одному або кільком воїнам, які, «поза сумнівом, не могли померти усі і одразу звичайною смертю». Тобто могли мати місце невдала битва, повстання у війську, — словом, «серйозна катастрофа, під час якої загинули полководці і певна кількість воїнів». Катастрофа була настільки серйозною, що тим, хто вижив, довелося спалити разом із полеглими бойові знамена, щоб вони не дісталися ворогові. Було висловлено припущення про приналежність знайдених предметів слов’янам або хазарам, які мали тісні економічні і політичні зв’язки з Візантією. Але хто були ті воїни, і чий то табір?

З літописів відомо, що 972 р., коли київський князь Святослав Хоробрий був змушений зазимувати біля порогів «з малою дружиною» і загинув, захоплений переважаючими силами ворога, печенігами. Отже, знахідка була, як видавалося тоді декому, прямо-таки ілюстрацією до літописної історії. У тому, що останній бій князя Святослава мав місце поблизу Дніпрових порогів, здається, ніхто не мав сумнівів.

Одначе саме ця знахідка не мала до неї жодного стосунку. Річ у тім, що всі речі, знайдені у «скарбі», були виготовлені за двісті років до цієї трагічної події. Шаблі — палаші перебували на озброєнні степової кінноти у VII–VIII ст. Дружина Святослава, та і сам князь, була озброєна двосічними мечами. Навіть шаблі у його часи вже досить помітно відрізнялися від зброї часів хозаро-арабських воєн за Кавказ. У VIII ст. виготовлені також і металеві деталі руків’їв та піхов, знайдені в нижньому шарі завалу. Навряд, щоб подібну фурнітуру використовували і через двісті з гаком років. Наявність знамен із християнською символікою у князя-язичника ще можна «списати» на трофеї, захоплені під Доростолом, але ж і вони виготовлені за двісті літ до того, як Святослав пояснив своїм воякам перед вирішальною битвою, що «мертві сорому не знають».

А проте на місці знахідки скарбу таки було встановлено пам’ятник Святославу Хороброму, хоча насправді належало б віддати шану «невідомому кагану» Хозарії, яку цей князь переміг через дві сотні років після подій, які відбулися на порогах, але так і залишилися невідомими для історії...

Велике переселення народів. Слов’яни

Походження слов’ян

Любомир Михайлина, Наталія Абашина

Територія України має головне місце у слов’янському етногенезі. Саме тут, а також у суміжних районах сусідніх країн відбулося становлення слов’янського етносу. Звідси бере початок велике розселення слов’ян на просторах Балканського півострова та Центральної Європи VІ–VІІІ ст. Застосування ретроспективного методу дозволило простежити на цій території безперервний ланцюжок генетично пов’язаних між собою старожитностей від часів Київської Русі вниз за хронологічною шкалою до останніх століть до н. е. Центральне місце у цьому ланцюжку посідають археологічні культури раннього середньовіччя, ареали яких збігаються з територіями розселення ранньоісторичних слов’ян, зазначеними у писемних джерелах VI–VIІ ст. У носіях цієї культурної традиції на етапі раннього середньовіччя слід вбачати власне слов’ян, а для більш раннього часу — їх попередників — праслов’ян.

Формування слов’янського етносу відбувалося протягом тривалого часу і пройшло кілька етапів. Через брак писемних джерел етногенез слов’ян розглядається