Українські традиції - Автор невідомий

Бо вже нас ляхи й турки обступають, Кругом знаменами своїми обкидають, І кругом нас облягають, І дуже сильно побіждають». Як Хмельницький [цеє] зачуває, До Вінниці за штири доби прибуває. Його військо гетьманськеє морем нахлинає, Турецько-польське крульське військо зничтожає, Богуна з козаками з неволі визволяє. А сам Хмельницький До Богуна під'їжджає І словами промовляє: «Не сам Бог вас спасав — І я не менше помагав!» Іван Богун відмовляє: «Слава Богу і хвала гетьману, Що не дав нас у неволю, ляхам на поталу!» Все козацтво І вояцтво У ряди ставало, На всі голоси кричало, Промовляло, А кобзарі грали, В струни дотинали Та Богдана із Богуном Піснями хваляли! Дума про смерть Богдана Хмельницького
Ей, зажуриться, заклопочеться Хмельницького старая голова, Що при йому-то не було ні сотників, ні полковників нема; Тільки пробував при йому Іван Луговський, Писар військовий, Козак лейстровий. Тогді-то вони стали у раді, Як малії діти, Од своїх рук листи писали, По городах по полкових, по сотенних розсилали, А до козаків у листах приписували: «Ей, козаки, діти, друзі! Прошу вас, добре дбайте, Борошно зсипайте, До Загребельної могили прибувайте, Мене, Хмельницького, к собі на пораду ожидайте!» От тогді ж то козаки добре дбали, Борошно зсипали, До Загребельної могили прибували, Воскресенія Христового дожидали, — Хмельницького в вічі не видали, Вознесенія Христового дожидали, — Хмельницького в вічі не видали, Петра й Павла дожидали, — Хмельницького в вічі не видали,