Українські традиції - Автор невідомий

У сіни ввійшов – шличок із себе скидав, У світлицю ввійшов – низький поклон послав, Тії значки на скам'ї покладав, А ще стиха словами промовляв: «Ей, пані, – каже, – ти, пані Барабашева, гетьманова молодая! Уже ж тепер твій пан Барабаш, гетьман молодий, На славній Україні з Хмельницьким великі банкети взчинають, Веліли вони тобі сії значки до рук приймати, А мені листи кролевські оддати, Чи не могли б вони із кумом своїм Хмельницьким Удвох прочитати І козакам козацькі порядки давати?» От тогді ж то пані Барабашева, гетьманова, Удариться об поли руками, Обіллється дрібними сльозами, Промовить стиха словами: «Ей, не з горя-біди мойму пану Барабашу Схотілося на славній Україні з кумом своїм Хмельницьким Великі банкети взчинати! Нащо б їм кролевські листи удвох читати? Не лучче б їм із ляхами, Мостивими панами, З упокоєм хліб-соль вічнії часи уживати? А тепер нехай не зарікається Барабаш, гетьман молодий, На славній Україні огнів да тернів ізгашати, Тілом своїм панським комарі годувати — Од кума свого Хмельницького». От тогді ж то пані молодая Барабашевая Стиха словами промовляє: «Ей, слуго, повірений Хмельницького! Не могу я тобі листи кролевські до рук подати, А велю я тобі до воріт отхождати, Кролевські листи у шкатулі із землі виймати». От тогді-то слуга, повірений Хмельницького, Як сі слова зачував, Так скорим часом, пильною годиною до воріт отхождав, Шкатулку з землі з кролевськими листами виймав, Сам на доброго коня сідав, Скорим часом, пильною годиною до города Чигрина прибував, Свойому пану Хмельницькому Кролевські листи до рук добре оддавав. От тогді-то Барабаш, гетьман молодий, од сна уставає, Кролевські листи у кума свого Хмельницького зоглядає, Тогді й напитку дорогого не пропиває, А тільки з двора тихо з'їжджає Да на старосту свого Крачевського кличе, добре покликає: «Ей, старосто, – каже, – ти мій, старосто Крачевський! Коли б ти добре дбав, Кума мого Хмельницького живцем узяв,