Українські традиції - Автор невідомий

усміхнеться доля. Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці. Душу, тіло ми положим за нашу свободу І покажем, що ми, браття, козацького роду. Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону — В ріднім краю панувати не дамо нікому; Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє, Ще у нашій Україні доленька наспіє. Душу, тіло ми положим за нашу свободу І покажем, що ми, браття, козацького роду. А завзяття, праця щира свого ще докаже, Ще ся волі в Україні пісня гучна ляже. За Карпати відоб'ється, згомонить степами, України слава стане поміж народами. Душу, тіло ми положим за нашу свободу І покажем, що ми, браття, козацького роду. Ніч яка місячна!
Ніч яка місячна, зоряна, ясная! Видно, хоч голки збирай. (Двічі) Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай. Сядемо вкупочці тут під калиною І над панами я пан! (Двічі) Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею Стелиться полем туман. Гай чарівний, ніби променем всипаний, Чи загадався, чи спить; (Двічі) Он на стрункій та високій осичині Листя пестливо тремтить. Небо незміряне, всипане зорями, Що то за Божа краса! (Двічі) Перлами ясними он під тополями