Битва під Конотопом. 1659 - Владислав Леонідович Карнацевич

мав право представляти королю щорічно по 100 козаків із кожного полку для надання їм шляхетської гідності;

— церковна унія мала бути скасована як в Україні, так і в Польщі та Литві. Водночас п'ять православних ієрархів отримували місце в сенаті;

— дозволялося заснувати в Руському князівстві дві академії[8] й необмежену кількість гімназій, шкіл і друкарень.

У першому розділі Гадяцького договору визначалася також спільна міжнародна політика. Всі три країни мусили об'єднати зусилля для здобуття берегів Чорного моря й відкриття на ньому вільної навігації, взаємно допомагати одна одній у війні, зокрема проти Москви, якщо вона не поверне тих литовських і білоруських земель, які вона приєднала до себе. На випадок угоди Московської держави з Річчю Посполитою вона може бути прийнята як четвертий незалежний член федерації.

Українські історики дотримуються різної думки щодо наведеної вище угоди. Так, В. Смолій і В. Степанков пишуть: «Гадяцький договір зводив нанівець суверенітет козацької України й істотно змінював її політичний лад… Унеможливлював досягнення незалежності й соборності (лише частина українських земель входила до князівства), ліквідував соціально-економічні завоювання селян, міщан, нереєстрових козаків, його основні положення запізнилися щонайменше на 100 років». Інша точка зору у В. Шевчука: «Саме Гадяцький договір став вищою політичною ідеєю українців, котрі змагалися за свою державність і хотіли відстояти політичну суверенність України». Скептично відносився до перспектив цього документа М. Грушевський. Наводячи слова своїх колег про те, що Гадяцький трактат був «актом великої політичної мудрості і розваги, виявом глибоких політичних ідей, дороговказом в далеку будучину, програмою східноєвропейської федерації, цінною поправкою до Люблінської унії…»,[9] видатний український історик далі пише: «Одначе сама вже поход-на обстанова на становищу при московській границі, серед сутичок з Москвою, торгів з татарами, і всякими нагінками над «своєвільним» елементом не дуже промовляє за тим, щоб у цім акті шукати глибокої розваги, далекосяглих підсумків і формул на далеку будучину…Трактат складався на швидку, експромтно, під натиском обставин, як висловлявся сам головний його творець Бєньовський, і думається мені, що і з козацької сторони мало хто загадував щось тривке на нім будувати». Недовготривалість трактату підтвердилась, як тільки до його розгляду підключився польський сейм. Він ратифікував цей документ, внесши значні корективи не на користь українців. Наприклад, викреслив положення про унію.

Більшість істориків поділяє думку, що угода була укладена в першу чергу, в інтересах козацько-шляхетської верхівки суспільства, і це досить добре розуміло просте українське населення. Договір з ненависними ляхами, загроза повернення польських шляхтичів до своїх маєтків, перспектива виписання з реєстру більше половини козацтва додала ворогів гетьману і старшині.

Підписавши угоду з Річчю Посполитою, Іван Виговський, звісно, не припинив дії проти Московії, що почалися влітку. Зі своїми військами в середині вересня 1658 року він вдався до облоги та штурму російської прикордонної фортеці Кам'яне, Данило Виговський одержав наказ продовжувати турбувати київського воєводу наїздами з боку Білої Церкви. Окремі татарсько-козацькі загони доходили і до слобожанських міст Харкова і Сум.

Воєнні дії гетьмана і його брата, арешт царських посланців, набіги татар, а головне — укладення союзу з Польщею були розцінені Москвою як зрада. Справді, чи можна було все це пояснити лише боротьбою з «свавільниками» із антигетьманської опозиції? Російський уряд дає доручення своїм полководцям готувати велике військо для масштабного наступу в Україну. Але відразу ж після одержання звістки про Гадяцький трактат Москва спробувала перетягнути Виговського на свій бік вмовляннями. Івану Євстахійовичу було обіцяно посаду київського воєводи з одночасним виведенням з Києва військ Шереметєва, старшині — всілякі свободи. Але козацькі керівники не мали віри до своїх недавніх союзників.

23 вересня була оприлюднена царська грамота до традиційно антигетьманського Полтавського полку. В ній Олексій Михайлович вже відверто називає Виговського зрадником. Государ запевняє суспільство, що гетьман хоче «церкви Божі до кінця розорити, і вас єдиновірних православних християн з-під нашої… високої руки відігнати і учинити у вічному поневоленніу ляхів іу татар». Аналогічні грамоти були направлені до інших козацьких полків, на Січ, в слобожанські міста. Цар закликав козаків і посполитих розірвати з гетьманом та об'єднатися з московськими воєводами з метою усунути Івана Виговського. Це можна вважати оголошенням війни гетьманському уряду, хоча вона, власне, почалася ще влітку. Через три тижні відновлюються воєнні дії росіян проти поляків та литовців в Литві та Білорусії. В останній досить успішно воюють частини полковника І. Нечая. Його людям вдалося вибити російські залоги з декількох міст. А ось сам гетьман діє не зовсім зрозуміло. На початку жовтня він уходить з російського кордону, відпускає до Криму орду Калги і сам вирушає до Чигирина. Лише там він одержує звістку про повну готовність до походу в Україну нового російського воїнства.

Початок відкритої війни Москви з Виговським
Облога Конотопа

В жовтні 1658 року із м. Охтирки на українську землю ступило 20-тисячне військо бєлгородського воєводи Г. Ромодановського. Далеко не в останній раз цей російський полководець втручався у події в Україні. Практично вся історія Руїни пройшла при активній його участі. Появі Ромодановського передували локальні, але важливі операції його союзників — охтирських козаків. Вони зайняли плацдарм в Полтавському полку, більш того, посприяли обранню на посаду полтавського полковника опозиційного до гетьмана К. Пушкаря. Саме він офіційно звернувся до бєлгородського воєводи по допомогу.

При воєводі були і козацькі загони, складені значною частиною саме з тих, що приймали участь в повстанні проти Виговського, слобожанські частини І. Донця. Козаків, яких згідно відписці воєводи царю, було на його боці біля ЗО тисяч, очолювали значний військовий товариш Іван Безпалий та осавул Вороник. Вже через три дні після появи на українських землях військо Ромодановського взяло Миргород. Згодом російсько-козацьке воїнство взяло та спалило Лубни, Чорнухи і багато інших міст. Взятий був і Конотоп. Літописець того часу так описує пограбування Ромодановським цього міста: «Він зустрів процесією від громадян міста, помолився і перехрестився перед ними по-христіянські, але пограбував місто і його мешканців по-татарськи