Битва під Конотопом. 1659 - Владислав Леонідович Карнацевич
Переговори гетьмана з поляками дуже турбували царський уряд. Загроза укладення договору між Чигирином та Варшавою змусила государя дещо переглянути свою політику щодо України. Тому Г. Ромодановський одержує наказ — терміново повернутися до Бєлгорода, а до гетьмана був відряджений новий посланець, що повинен був запевнити Виговського, що Шереметєв та Ромодановський з'явилися в Україні лише для сприяння гетьманові в боротьбі зі «свавільниками». Проте це не зупинило правителя Гетьманщини. В Богуславі, Ніжині, Чигирині, Білій Церкві за наказом гетьмана повинні були збиратися війська зі всієї країни, збільшувався загін під Києвом, а гінці Шереметєва до Москви перехоплювалися козаками Виговського. На допомогу йому знов вирушила татарська орда. Згаданий московський посланець був повідомлений, що гетьман незабаром виступає на Лівобережжя боротися з бунтівниками і якщо хто-небудь з них знайде притулок у російських воєвод, то Виговський буде битися і з государевими ратними людьми.
В середині серпня Іван Виговський з 20-тисячним військом і ордою Калги (другої особи в Кримському ханстві) вирушив за Дніпро та просувався далі до московського кордону. Татари діяли здебільшого автономно. Отримавши наказ від кримського хана підступити до російських кордонів з півдня, ногайці, азовці та кубанські татари спустошили околиці багатьох міст Бєлгородської смуги. Активністю відзначались також сіверські козаки — Чернігівського та Ніжинського полків. Напрямом їх військових дій були Рильськ та Путивль. В останніх числах серпня — на початку вересня глухівські козаки вчинили ряд нападів на російські прикордонні села. В збройні сутички з росіянами на півдні Білорусії вступає полковник І. Нечай. Посланцю Кікіну Іван Виговський пояснював, що все це робиться «на відплату образ» від Ромодановського та Шереметєва.
На іншій ділянці фронту, що поступово виникав, в серпні під Київ прибули декілька полковників зі своїми козаками. Серед них були Д. Виговський, І. Богун, І. Сербін, О. Гоголь. Джерела твердять, що гетьманський брат почав атаку без відома і без одержання наказу від Івана Виговського. Це можна поставити під сумнів. В будь-якому випадку в той час довго утримувати від наступу 20-тисячне військо (а саме стільки в результаті стояло під давньоруською столицею) не так вже і легко. Атака не вдалася, Шереметєв зміг її відбити. А наступного дня військо воєводи розгромило полки Д. Виговського, І. Богуна і І. Сербіна, які тільки-но що почали копати шанці у Печерського монастиря. Багато козаків потонуло у Дніпрі. Перехопивши ініціативу, воєвода діяв зі звичайною суворістю. В останніх числах серпня був спалений Бориспіль, а полковник Р. Корсак, що перебував у підпорядкуванні у Шереметєва, взяв на тортури багато людей з Броварів і Гоголіва. 4 вересня в бою під Васильковим козаки і татари знов потерпіли поразку, причому брат гетьмана Василь і полковник Іван Сербін потрапили у полон.[6]
Кращі були справи у брата Івана. Його людям пощастило перехопити рух загону самого Якова Барабаша, який за наказом Ромодановського йшов до того ж Києва.[7] Опозиційний кошовий був переправлений до Переяслава і кинутий до в'язниці. А кількома днями раніш до гетьмана виїхав королівський секретар Беневський із завданням — укласти довгоочікуваний договір з козаками. З українського боку переговори очолив шляхтич Юрій Немирич. Представник знатного роду з Північної Київщини, Немирич здобув прекрасну освіту — вчився в Голландії, Англії, Франції, займався історією і теологією. Маючи таку підготовку, Юрій Немирич з високим ступенем ймовірності мав опинитися дипломатом. Так і вийшло — деякий час український шляхтич був послом польського сейму. У складі польських військ він воював зі Швецією і Росією. В середині 1650-х років Немирич змінює табір — він переходить від протестантизму до православної віри, а також вступає до дипломатичної служби Богдана Хмельницького, швидко стає однією з найважливіших фігур в козацькій верхівці. Ставши правою рукою Івана Виговського в галузі ідеології і зовнішніх відносин, Юрій Немирич залишався принциповим супротивником московської державницької моделі. Саме він, можливо, був автором так званого Маніфесту гетьмана Івана Виговського до європейських дворів, що ним пояснювалася причина конфронтації з Москвою. «Не з іншої якої причини, — говорилося в цьому документі, — ми прийняли протекторат великого князя Московського, а лише на те, аби за угодою, що укладена завдяки зброї і не раз пролитій крові, ми могли зберегти і примножити наші вільності для нас і наших нащадків», а тепер стало очевидним, що росіяни, приєднавши Військо Запорозьке, «заповзято турбуються… зробити нас союзниками по рабству». Далі були перераховані основні претензії гетьманського уряду до Москви за останні чотири роки. Автор маніфесту писав, що московіти готували «спочатку міжусобицю і громадянську війну, а потім і відкрито, загрозою своєї зброї, — рабське ярмо».
При проведенні останньої стадії переговорів козаки одержали докази того, що і цар більше не розраховує на угамування миром Виговського. Із захоплених государевих грамот до Шереметєва і зі слів російських перебіжчиків стало відомо, що московські воєводи мають наказ — почати війну проти Війська Запорозького, схопити гетьмана і полковників, відправити їх до Москви, скоротити реєстр до 10 тисяч чоловік. Це прискорило укладання українсько-польської угоди.
6 вересня 1658 року на козацькій раді неподалік від Гадяча було схвалено угоду між поляками і козаками, за якою:
— Україна в складі Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств під назвою «Руське князівство» входила до складу Речі Посполитої як третя складова федерації — поряд з Польським королівством і Великим князівством Литовським;
— федерація об'єднувалася особою спільного короля, обраного представниками всіх трьох держав;
— на чолі Руського князівства був гетьман, якого затверджував король із чотирьох кандидатів, які були представниками козацької старшини. Гетьман обирався довічно і був одночасно київським воєводою і сенатором;
— гетьманові заборонялися зовнішньополітичні відносини з іншими державами;
— польські й литовські війська не мали права перебувати в Україні;
— козацький реєстр повинен був становити ЗО тисяч осіб. Гетьман
