Битва під Конотопом. 1659 - Владислав Леонідович Карнацевич

Дев'ять, а то й десять тижнів утримувався в Конотопі Гуляницький, що дозволило ретельно підготувати свій наступ Івану Виговському.

Hа початку війни з Москвою гетьман Виговський роз'яснював її причини: «…і не з іншої причини прийняли ми протекторат великого князя московського, як тільки щоб нашу свободу, здобуту за Божою допомогою й освячену проливом крові, могти зберегти. Але цар не виправдав надій України, не давав їй допомоги проти ворогів, умовлявся з Польщею про поневолення козаків, наказав ставити фортецю в Києві, щоб тримати народ у ярмі, царські воєводи підтримували заколоти, нищили край. Та зрада підступної Москви явна в усьому, вона готує нам ярмо насамперед домашньою, громадянською війною, тобто нашою власною зброєю. Усе те ми виявили…, а тепер змушені підняти законну оборону, та вдатися до сусідів із проханням про допомогу для своєї свободи. Не в нас лежить причина війни, що розгорілася…» Ця тирада повинна була підняти на боротьбу проти північних сусідів українське населення, але чи не більш важливою для гетьмана ставала позиція можливих союзників — поляків і татар. їх особливо вмовляти не довелося. Кримські татари були й залишилися принциповими ворогами московітів, а Річ Посполита, не зважаючи на Віленське перемир'я з Росією 1656 року, бажала повернути собі втрачені українські землі — тим більш, що Гадяцький договір з Виговським дозволяв розглядати цю проблему вже і в формальному сенсі.

Отже, по-перше, до козаків Виговського приєдналися польські добровольчі кінні загони Потоцького, Яблоновського та піхота Лончинського, також для охорони ставки гетьмана були залучені загони сербських та молдавських найманців загальною кількістю близько 3800 чоловік. Крім того, було досягнуто домовленості з кримським ханом Мухаммедом-Гіреєм IV про допомогу; хан з'явився на початку червня на чолі 30-тисячного війська. Переправившись 10 червня через р. Орель, хан одразу ж послав великий загін під Говтву, де точилися бої між гетьманцями та їх ворогами з числа московітів і опозиціонерів. Росіяни були розгромлені.

Ще не дочекавшись підходу татар, але одержавши звістку про те, що вони йдуть, Виговський вирушив із села Бикова,[15] де його війська стояли обозом, в напрямку на Конотоп. Пройшовши Ічню, що на річці Удаї, гетьман зупинився в 10 верстах від неї — на Крупич-полі. 24 червня до нього приєдналися і татари Мухаммед-Гірея IV кількістю до ЗО тисяч. Згідно з даними, що наводить М. Маркевич, татарське військо очолював не хан, а Калга-султан. Вочевидь при Виговському ще раніше перебував Нурадин-султан, а крім кримчаків, в татарському війську були представники Білгородської, Ногайської, Азовської орди. Кількість татарських союзників переважала кількість самих козаків. Виговський зібрав під своїми хоругвами 16 тисяч чоловік під керівництвом десяти полковників: чернігівського — О. Силича, паволоцького — І. Богуна, переяславського — Т. Цецюру, канівського — І. Лизогуба, уманського — М. Ханенка, черкаського — Ф. Джулая, кальницького — І. Вертелецького, білоцерківського — І. Кравченка, подільського — О. Гоголя, прилуцького — П. Дорошенка. Поряд з гетьманом перебували авторитетні старшини — обозний Т. Носач, судді — Г. Гапонович і Ф. Лобода. Найманці знаходилися під загальною командою А. Потоцького і шляхтича Ю. Немирича. За словами Самовидця: «І там гетьман Виговський зі всією старшиною, а полковники і сотники зі всією черню присягали хану кримському на том, аби його не відступати, там же і хан з солтанами й усіми мурзами присягав козакам, аби їх не відступити в тій війні, як ударяться з військом московським». Цікаво, що договір татар з Виговським на Крупич-полі постає дещо в іншому світлі, зважаючи на матеріали допитів родичів гетьмана — двоюрідного брата Ю. Виговського і дядька І. Виговського, які пізніше потрапили в російський полон. Вони вказували на те, що гетьман домовився з союзниками про допомогу не тільки в окремій операції, а й на майбутнє. Ось про що говорили ці свідки подій: «На кого хан війною піде, і їм іти з ним, а хану… допомагати гетьману проти всякого неприятеля…»

З Крупич-поля обидві частини війська вирушили до Конотопа, який знаходився на відстані трьохденного переходу. За 22 версти до міста біля с Тиниці в низині р. Борзни[16] союзники зупинилися, оскільки не збиралися завчасно видавати себе ворогу. Наперед були відправлені загони, які повинні були взяти язиків, а також розвідати обстановку біля переправи через ріку Куколку приблизно в 12 кілометрах на південний захід від Конотопа. До речі, ця ріка є однією з загадок тих подій. Куколка дійсно існує і зараз на Конотопщині. Але в козацьких літописах, а як слідство — в більшості історичних творів, що описують Конотопську битву, мова йде про іншу річку — Сосновку. Сумніви в тому, що саме переправа через неї була місцем славнозвісної баталії, виказав відомий дослідник української історії і, до того ж, історії саме Конотопщини О. Лазаревський. Його думку підтримує сучасний історик А. Бульвінський. Він також вважає, що події розгорталися на річці Куколці.

Десь на річці відбувся перший бій між силами Виговського і Трубецького, який носив локальний характер. Чи то гетьман намагався підняти бойовий дух своїх козаків (мета, якої можна досягнути незначною перемогою в сутичці напередодні основних подій), чи то єдиним завданням була розвідка і здобуття язика. Так чи інакше, але передові загони Виговського вступили в зіткнення з окремими загонами росіян та перемогли в цій битві. За даними Самовидця вона відбулася поблизу переправи біля села Сосновка (чи не є назва села причиною плутанини з назвами річок?): «…І зараз з-під Тиниці під'їзд добрий відправили, де прийшовши на переправу в селі Сосновці,… де язика взяли». Те ж місце — село Сосновка — називає і статейний список самого князя Трубецького. За цим документом, ця перша зустріч військ гетьмана і ближнього боярина відбулася 27 червня. Дещо інші відомості містяться у літописі Величка. Тут говориться, що перша сутичка мала місце під Шаповаловкою — селом, яке знаходилось на тій же Куколці, але дещо ближче до Конотопа. Треба сказати, що вже згадуваний О. Лазаревський стверджує, що це село з'явилося на мапі Конотопщини пізніше, ніж відбувалися описувані нами