Під одним дахом з Рудою - Олександра Малінкова

- Отже цей погляд ви обидвоє помітили, а в почуттях ще залишилися якісь сумніви!? - Я закатав очі під лоба. 

- То пристрасть! - Арсен потер рукою потилицю. - Це зовсім інше!

- Ага! - Розказуйте мені, як же ж, інше… - Треба в будиночок ще й вогнегасника підкинути. - Ну що ще їм там лишити вирішив не озвучувати. Менше знають, міцніше сон…

    Маша дістала свій телефон та набрала Богдана, перемкнувши на гучний. 

- Алло! Привіт Дане! - Почала вона. - Ти прийдеш сьогодні ввечері?

- Привіт! - Почувся голос Богдана. - Машо, вибач, знаю, що це важливо для Вас обох, але “ні”.

- А чому? - поцікавилася дівчина.

- Машульо, можна я не буду відповідати! 

- В тебе інші плани? 

- Не зовсім! 

    Вона перевела погляд на мене, бо я махав їй з усієї сили, підказуючи, що змінюємо плани на сьогодні!

- То може тоді допоможеш товаришу Сєні? Зараз дам йому слухавку.

     Далі я вже слухав через слово бо на своєму смартфоні шукав будинок, який би підходив по всім характеристикам: за містом, звукоізоляція, залізні двері… Аха-ха…

    Коли розмову закінчили ми витратили ще приблизно дві години, щоб знайти “хатинку” під наші потреби. Далі загрузилися в авто Арсена й поїхали домовлятися з хазяїном. 

    Будиночок виявився переобладнаною музичною студією, нижній поверх якої ще доробляли, але верхню кімнату з ліжком ванною і туалетом вже інколи здавали щоб підзаробити на подальший ремонт. Внесли завдаток, домовилися, щоб не турбували, забили полички холодильника продуктами. Маша навіть лишила симпатичні жіночі штучки. От такі ми! 

    За легендою знайомий Арсена мав зіграти роль хазяїна, показати, що слід зробити, а потім попросити зателефонувати з телефона Богдана, бо його власний розрядився і вимкнувся й коли я напишу, вийти тихенько з будинку.

     А далі я заводжу Віку в будинок і лишаю їх удвох, замикаючи двері! Головне, щоб вони не повбивали один-одного! Ну і мене потім…