Під одним дахом з Рудою - Олександра Малінкова
Юліан.
Ранком вийшов з квартири Віки й викликав таксі.
Кав’ярню, яку тримав друг Богдана знайшов швидко по мітці, яка лишилася в застосунку “відгуки”.
Зайшов, сів за вільний столик навпроти барної стійки і огледівся.
Як чудово! Можна видихнути! Не даремно їхав.
Відкинувся на спинку диванчика, розглядаючи почергово то Арсета то Машу, маю надію що вірно запам'ятав їх імена.
- Привіт! - Арсен не змусив себе довго чекати. - Юліан? Вірно? Не переплутав?
- Ні! Привіт! Хочу замовити тої смачної кави, яку в тебе куштував! - Я поклав руки на стільницю, тримаючи в руках свій смартфон.
- Ти сам?
- Так! - Невже зі мною є ще хтось поряд, а може він думає, що Вікі десь замешкалася і ось-ось має увійти?
- То ти завітав заради кави? - Арсен підозріло примружив очі.
- Ні! Не лише через це! - Спробував посміхнутися, але вийшло досить натягнуто, я нервую, і то добряче, якщо чесно.
Останні відвідувачі допили свою каву й поспішили до виходу. Ми залишилися утрьох. Марія сіла на стілець поряд зі мною, Арсен теж.
- То ми чогось не знаємо? - Почала Маша й зазирнула мені в очі.
Гарна дівчина, такі виразні риси. Навіть добре, що вона тут, менше буду витріщатися на її хлопця.
- Так! - Я набрав повні груди повітря. Ви до біса багато чого не знаєте! - З чого почати? - Замислився, як те що я задумав краще подати. - Для початку ми з Вікі не зустрічаємося.
Вони вдвох перезирнулися між собою.
- І між нами ніколи нічого не було! Ну за виключенням легких поцілунків, але думаю, що цей факт Богдан вже якось переживе! - Видав я.
Добре, що існує перекладач, можна зазирнути і підгледіти необхідне слово. Та й різниця між мовами не така вже й велика. Тим паче, що за час спілкування з руденькою набагато покращив свої знання.
- Перепрошую, тоді що ти забув в Києві і до чого тут Богдан? - Поцікавився Арсен сухо вимовляючи кожне слово.
- Фух! - Видихнув, почалися найскладніші питання. - Ну скажімо так, я сам напросився на Різдвяні свята бо страшенно не хотів повертатися додому. Найкращий друг почав зустрічатися з дівчиною і йому було не до мене. Тож пригледіти за Вікою, щоб вона вдома не наробила нових дурниць не виглядало вже такою нісенітницею.
- Про які дурниці йде мова? - Запитала після досить затягнутого мовчання Марія.
- Хіба не лишити шансу все пояснити хлопцю якого любиш безтями не дурниця? - Запитав я.
- Сумніваюся, що любить! - Вигукнув Арсен і насупився. - Можливо ти просто бачиш те чого немає? Вона тобі особисто зізнавалася, що кохає Богдана?
- Ні!
- От і я про це! - Хлопець спробував встати з-за столу, щоб повернутися за барну стійку.
- Почекай!
Як відчував, що знадобиться, розумію, що нишпорити по чужим речам підло, а особливо коли тобі безмежно довіряють, але це все для неї… Розблоковую телефон і показую йому фото останнього запису щоденника Віки.
- Що це? - Запитав Арсен.
- Фото сторінки щоденника Віки.
- Він єдиний, моя жага, моє кохання до нестями. Мій відчай! … - Він прочитав фрагмент вголос. - Але ж тут ні слова про кого саме йдеться. Може у неї зітхання по комусь іншому! Вона має звітувати тобі про все, що відбувається з нею?
- Пф-ф! - Знову видихнув, ох і складна ж ця парочка. Перелистав на попередній запис й знову простягнув йому фото на смартфоні.
- … Богдан знайшов розраду в інших обіймах. Може таки нарешті щасливий. Я ж, повернуся до рідної домівки з хлопцем. І хай нас об'єднує лише дружба, але ж про це ніхто не знає. Жодна жива душа… - Прочитав знову вслух і поглянув на Марію.
- Що від нас потрібно? - Поцікавилася Маша.
Ну нарешті, хвала небесам!
- Тобто я вірно зрозумів, що вона запросила тебе, бо вирішила, що в Дана хтось є? - Знову примружив очі Арсен, невже повільно але почало доходити?
- Бінго! - Я сплеснув у долоні. - Фото у соцмережі, де він цілується з тою дівчиною, яку притягнув угості вчора думаю стали досить вагомою причиною.
- Колега Бодьки, та, що не давала йому проходу! - Пояснила своєму хлопцю Маша. - Сама поцілувала, а потім ще й фотки запостила, він був злий як чіп, коли розповідав.
- От як все чудово складається! - Я потер руки.
- Не впевнений, що нам слід щось складати! - От же ж впертюх цей Арсен. - Навіщо нам влазити, самі все вирішать!
- Вирішать! Вже навирішували! - Вибухнула Марія. - Юліане, ти щось придумав? От не повірю, що ти заявився сюди без ідеї.
- Так! Юліан придумав! - Ну нарешті, задоволено посміхнувся. - Ми винаймаємо будиночок десь за містом, бажано зі звукоізоляцією, заманюємо їх обох і лишаємо миритися доби так на три!
Арсен перелякано витріщив на мене очі.
- А мені подобається! - Марія закивала.
- Як ми маємо це зробити? Нісенітниця! - Вигукнув Арсен.
- Віку беру на себе! - Запропонував я.
- Сєня, не будь таким категоричним! - Маша лагідно звернулася до нього й поклала долоню на його руку. - Ти якось розповідав, що Бодька класно розбирається в проводці і допомагав батькові на будівництві. Ось і привід. Допомогти треба якомусь товаришу, бо свята, немає до кого звернутися, і все таке.
Яка світла голова у цієї симпатюлі! Ідеально!
- Сьогодні ввечері сімейне свято, спробую! - Арсен завдяки Марії змінив тон на більш поблажливий.
- Для початку слід дізнатися чи Бодя буде! Після поцілунку з Рудою я б не була такою впевненою, що він зможе перебувати з нею в одному приміщенні і щоб нічого навкруги не загорілося від їх погляду один-на-одного.
